Поліорганна недостатність — важкий патологічний процес, який виникає внаслідок тяжкої травми, сильної крововтрати або будь-якого іншого стану. У цьому випадку мова йде про порушення або повне припинення функціонування декількох систем людського організму одночасно. У 80% випадків спостерігається летальний результат, якщо вчасно не вжити необхідних заходів щодо нормалізації функціонування органів. Такий високий показник смертності зумовлений тим, що пошкодження систем або органів відбувається на такому рівні, що втрачається здатність підтримки життєдіяльності організму.

Етіологія

Поліорганна недостатність може розвиватися внаслідок таких етіологічних факторів:

  • важкі травми;
  • інфекційні захворювання в запущеній формі;
  • наслідок хіміотерапії при онкології;
  • переливання несумісної крові по резус-фактору або групі;
  • сильна крововтрата;
  • неправильне проведення реанімаційних заходів;
  • стресова реакція організму на зміну імунного статусу (при ВІЛ), порушення метаболізму;
  • ускладнення після операції;
  • септичні процеси;
  • тяжкі порушення структури і функціонування органів ШКТ;
  • вплив на організм бактеріальних токсинів.

Клініцисти відзначають, що в багатьох клінічних випадках саме порушення ШКТ є причиною розвитку поліорганної недостатності. Слід розуміти і те, що жоден з вищенаведених етіологічних факторів не є 100% схильністю до того, що у хворого утворюється синдром поліорганної недостатності. Але при впливі певних супутніх факторів і при слабкою імунною системою, велика ймовірність розвитку як хвороби, так і летального результату.

Патогенез

Синдром поліорганної недостатності розвивається в кілька етапів:

  • порушення газообміну;
  • гостра печінкова недостатність;
  • збої у функціонуванні центральної нервової системи;
  • симптоматика гострої ниркової недостатності;
  • дистрес-синдром;
  • дисеміноване внутрішньосудинне згортання.

Такі ускладнення в більшості випадків призводять до смерті пацієнта, так як тягнуть за собою порушення або повне припинення функціонування життєво важливих органів.

Провокуючим фактором для процесів, які призводять до поліорганної недостатності, є порушення метаболізму. Цей патологічний процес є реакцій організму на системне пошкодження.

Також у хворих може розвиватися синдром запальної відповіді, ступінь вираженості якого буде залежати від кількості уражених органів. Таким чином, патогенез цього синдрому веде до летального результату.

Поліорганна недостатність: симптоми і лікування
Поліорганна недостатність

Класифікація

Клініцисти виділяють дві стадії розвитку поліорганної недостатності:

  • перша – порушення газообміну, згортаючої системи крові. У крові збільшується кількість білірубіну і зменшується кількість тромбоцитів. На тлі цього спостерігається погіршення мікроциркуляції крові. Дану стадію можна розглядати як фундамент розвитку ниркової, легеневої, печінкової недостатності;
  • друга стадія – стадія декомпенсації, коли на клітинному рівні відбуваються незворотні патологічні зміни. В цьому випадку, замість переробки вуглеводів для отримання енергії, починається переробка амінокислот. Як наслідок цього розвивається гостра серцева недостатність і спостерігається дисфункція інших систем і органів хворого. Пацієнт впадає в кому.

При повній дисфункції двох органів летальний результат наступає в 30-40%. Якщо відбувається порушення або припинення функціонування чотирьох і більше органів, то одужання практично неможливо.

Також виділяють форми поліорганної недостатності виходячи з механізму розвитку хвороби:

  • однофазне – в першу добу після травми спостерігається порушення газообміну, до якого приєднуються ниркова, легенева та серцева недостатність. У цьому випадку клінічна картина вказує на фінальне ускладнення, яке веде до летального результату;
  • двофазна – після виходу з шоку стан пацієнта може стабілізуватися. До ускладнень призводить септична інфекція, яка розвивається протягом найближчих декількох діб. У таких випадках існує невелика ймовірність того, що хворий виживе, але за умови правильних і своєчасних реанімаційних заходів.

Не зовсім вірно буде розглядати ПОН як незворотній патологічний процес. Медицині відомі випадки, коли при своєчасному реанімаційному лікуванні вдавалося врятувати життя людині.

Симптоматика

При синдромі ПОН спостерігається наступна клінічна картина:

  • порушення дихання, задишка;
  • прискорений або рідкісний пульс;
  • блідість, пожовтіння або посиніння шкірних покривів;
  • відчуття прохолоди в нижніх і верхніх кінцівках;
  • ознаки оліго — або анурії (затримка рідини в організмі);
  • жовті склери та інші видимі слизові;
  • свербіж шкірного покриву, який тільки поступово збільшується;
  • утворення підшкірних гематом і крововиливів;
  • симптоматика гострої серцевої недостатності;
  • ознаки диспепсичних розладів;
  • загальмованість.

Слід зазначити, що далеко не завжди можна спостерігати повне прояв клінічної картини ПОН. Залежно від етіологічного чинника та загального стану хворого, на будь-якій стадії розвитку ускладнень може настати як коматозний стан, так і летальний результат.

Діагностика

Діагностика, в цьому випадку, суто індивідуальна, так як все залежить від поточного стану пацієнта. Часто потрібне негайне проведення реанімаційних заходів для стабілізації стану пацієнта.

Методи діагностики залежать з поточної симптоматики недостатності функціонування органів. Обов’язково проводяться:

  • загальний і біохімічний аналіз крові;
  • загальний аналіз сечі;
  • копрограма;
  • КТ, МРТ;
  • УЗД внутрішніх органів;
  • аналіз на ВІЛ.

Лікування буде залежати від встановлених порушень, первопричинного фактора і поточного стану хворого. Досить часто, якщо ПОН діагностується у другій стадії розвитку, проводиться лише підтримуюча терапія.

Лікування

Єдиної програми лікування в цьому випадку немає, так як все залежить від стану пацієнта. У критичному стані послідовність дій полягає в наступному:

  • штучне підтримання або повне заміщення ураженого органу або системи;
  • медичні заходи, спрямовані на корекцію фізіологічних механізмів, які призвели до пошкодження систем;
  • усунення первопричинного фактора;
  • стабілізація стану хворого і виведення його з коматозного стану.

Якщо цей етап лікування проходить успішно, то проводяться наступні дії:

  • метаболічна корекція;
  • нормалізація кислотно-лужної рівноваги;
  • парентеральне харчування;
  • антигипоксическая терапія.

Всі ці клінічні заходи можуть дати позитивний ефект в тому випадку, якщо вони будуть проводитися своєчасно.

У цьому випадку можна виділити специфічні методи профілактики. При відсутності своєчасних реанімаційних дій практично завжди спостерігається летальний результат.