Заїкання: симптоми і лікування

477

Заїкання визначається як специфічна форма порушення мовлення, при якому відбувається пролонгація (подовження) або часте повторення складів, звуків або слів. Заїкання, симптоми якого також можуть супроводжуватися нерішучістю мови або частими в ній зупинками, стає причиною розриву її ритмічного течії.

Загальний опис

У розгляді нас цікавить порушення в рамках вітчизняної літератури йому відводилося визначення, згідно з яким заїкання є порушення темпо-ритмічної мовленнєвої організації, що виникли внаслідок судомного стану, в якому знаходяться м’язи мовного апарату. Звичний для більшості людей визначення цього порушення, «заїкання», також може визначатися як логоневроз або логоклония.

Насправді це порушення може розглядатися подібно айсбергу, у якому заїкання є лише однією з проблем, що знаходиться на верхівці. Як невидимій частині в цьому випадку виступають проблеми іншого роду, які полягають у наявних у людини з заїканням страхи, тривожність, почуття провини, складнощі у спілкуванні та встановленні контакту з оточуючими людьми, самотністю і просто бажання відсторонитися від реальності.

Переважним чином зустрічається заїкання у дітей – симптоми цієї патології проявляються у них до досягнення 12 років, особливо часто їй схильні хлопчики. Нерідко початок патології відзначається при нормальному розвитку маленьких пацієнтів, однак багато лікарі схильні дотримуватися дещо іншої думки щодо початку розвитку заїкання, при якому зазначається, що воно є результатом органічного ураження головного мозку. Воно могло трапитися, наприклад, у межах періоду перебігу вагітності або в процесі родової діяльності, хоча не виключається і можливість виникнення такої поразки в період дитинства. Враховуючи практичну неможливість визначення цієї патології у зовсім маленьких дітей, конкретніше простежити таку можливість не завжди вдається, адже інші симптоми відсутні, що, відповідно, залишає її непоміченою і для фахівців, і для батьків.

Заїкання, причини якого можуть полягати в спадковості, може бути і тимчасовим. Такий його природі може супроводжувати отримання психологічної травми (наприклад, конфліктні ситуації, сильний стрес у результаті чого-небудь, переляк і ін). Заїкання, яке виникло в результаті подібних причин, визначається як психогенне заїкання. Є дані про те, що у дітей воно майже в 90% всіх випадків виникнення зникає до досягнення ними підліткового віку (що досягається за умови виключення ситуації, яка виступає в якості травми, що викликає заїкання).

Що стосується механізму, згідно з яким виникає заїкання, то тут, як ми вже зазначили вище, відбувається ураження мовного апарату спазмами, тобто уражаються губи, піднебіння, язик (артикуляційні судоми) або м’язи гортані (голосові судоми). Крім цього можуть виникати і дихальні судоми, їм зокрема супроводжує порушення дихання при одночасному відчуття нестачі повітря. Що стосується особливостей механізму виникнення у хворих будь-якого типу перерахованих спазмів, то їх пояснюють поширенням надлишкової форми порушення з боку мовленнєвих рухових центрів мозку на адресу розташованих поруч структур, в тому числі це стосується рухових центрів і відповідальних за прояв емоцій центрів.

Симптоми заїкання

В симптоматиці, безпосереднім чином пов’язана з заїканням, слід розглянути ті основні психологічні особливості, які характеризують заикающихся. Говорячи про причини заїкання, вчені виділяють, що саме психічна сфера є переважаючою в цій проблемі, чого супроводжує смущенность, слабкість волі, вже зазначені нами душевні стани і хвилювання. На підставі зіставлень теорій щодо заїкання і, власне, практичних результатів, визначені такі особливості психіки людей із заїканням:

  • збентеження і боязкість, які виникають в суспільстві людей;
  • слабкість волі у відносній формі прояву;
  • яскравість фантазій, на тлі яких відбувається посилення заїкання;
  • підвищена вразливість;
  • поява страху в ситуаціях, коли необхідно що-небудь говорити в суспільстві певних осіб, колективів, компаній тощо;
  • зниження заїкання досягається шляхом застосування тих чи інших форм психологічних прийомів, можливо і повне його усунення таким чином.

На формальному рівні виділяються такі форми заїкання, як тонічне заїкання, що виникає в якості паузи при мовленні або в якості розтягування будь-якого звуку, а також клоническое заїкуватість, при якому, відповідно визначенням, відбувається повторення окремих складів, звуків або слів. Виділяється в цьому випадку і змішане заїкуватість, при якому поєднуються обидві ці форми заїкання.

Між тим, на основі іншої класифікації форм заїкання відзначається два інших варіанти, це неврозоподобное заїкання і невротичне заїкання.

При неврозоподобном заїкання проявляється виражена форма неврологічного дефекту, при якому порушення підлягає в цілому моторика і зокрема – артикуляція. Типовим супутником стає коморбидность (даний термін має на увазі під собою актуальність додаткових клінічних проявів, існуючих або проявляються самостійним чином, крім вже існуючого у людини захворювання і в будь-якому випадку відрізняється від нього) з таким порушенням як дизартрія.

Дизартрія, в свою чергу, визначає собою патологію вимови, що виникає з причини недостатності іннервації щодо мовного апарату, чому передує ураження підкоркових і заднелобных відділів головного мозку. Цього ж може супроводжувати розвиток у пацієнтів невротичних реакцій, хоча для особливостей перебігу самого заїкання ці реакції мало що визначають. Як правило, діти, для яких актуальне неврозоподобное заїкання, починають говорити досить пізно, і в цілому їх розвиток визначається як дещо уповільнене, якщо порівнювати з однолітками. При електроенцефалографії (ЕЕГ) у переважній більшості випадків виявляється, що головний мозок функціонує або патологічно, або прикордонно.

Що стосується невротичної форми заїкання, то тут актуально раннє або нормальне мовленнєвий розвиток в комплексі з аналогічним станом розвитку моторного. Спочатку у дітей із заїканням запинки відзначаються в поєднанні зі стресовою ситуацією або при переляку (він, у свою чергу, може бути як одноразовим, так і хронічним). Виражені форми неврологічних порушень у таких пацієнтів відсутні, при проведенні ЕЕГ виявляється, що мозок функціонує в значно більш гармонійному варіанті, ніж при попередньому розглянутому стані з неврозоподібні заїканням.

Що стосується вираженості прояви заїкання, то вона визначається особливостями функціонального стану пацієнтів. Так, в умовах спокійної обстановки при актуальному невротичному заїканні вони говорять практично чисто. Однак при стресі, який може виникнути, наприклад, при розмові з незнайомими людьми або з конкретною людиною, при публічному виступі або несподіваному питанні, у пацієнтів з невротичної формою розлади мовлення виникають сильні мовні судоми, позбавляють їх можливості сказати що-небудь взагалі. Одночасно з цим у таких пацієнтів, зважаючи на актуальність для них заїкання, розвивається виражена форма логофобии, що виявляється в страху мови, що, у свою чергу, обумовлює для них уникають поведінку. У загальному плані стан таких хворих відповідає тим критеріям, які визначені для самої патології неврозу, що пояснює часто застосування до невротичній формі заїкання терміна «логоневроз». У той же час деякі з авторів використовують цей термін як синонім розглянутої нами патології мови (власне заїкання).

Як нами спочатку зазначено, початок захворювання припадає на період до досягнення 12 років, при цьому в переважній більшості випадків актуально наявність двох гострих періодів – вони, в свою чергу, припадають на проміжок між 2-4 роками, а також на проміжок між 5-7 роками. Розвивається заїкання, як правило, в рамках терміну декількох тижнів (можливо – декількох місяців). Починається він переважно з повтору в слові початкових згодних або слова повністю, при цьому повторювані слова знаходяться в початку пропозиції. Поступове прогресування розглянутого порушення призводить до того, що подібні повторення у мовленні з’являються все частіше, причому частішають заїкання при вимові особливо важливих слів або фраз. У деяких випадках заїкання відсутня при співі, читанні вголос, при розмові з неживими предметами або з тваринами. Діагноз заїкання ставиться пацієнтам у разі тривалого прояви цього порушення (від 3 місяців і більше).

Розглянемо основні ознаки заїкання. Так, при клоническом заїканні відбувається переривання промови, які проявляються у формі повторення окремих звуків і складів (також це можуть бути і цілі фрази). Відбувається і неприродне специфічне розтягування звуків. Зокрема повторення звуків і складів при клоническом заїканні супроводжується їх повторами в аналогічній наступних прикладів формі: «м-м-м-м-муха», «па-па-па-па-пакет». Якщо мова йде про тоническом заїкання, то тут у промові найчастіше відзначаються паузи, що відбувається в аналогічній наступних прикладів формі: «гелікоптером…років», «р…лобус».

Крім цього, заїкання практично у всіх випадках супроводжують такі емоції як напруженість, страх, тривожність, які виникають на тлі необхідності вимови мови. Додатково можуть приєднуватися неприродні рухи, тики, можливо блазнювання – такими способами люди з заїканням намагаються впоратися з актуальних для них порушенням.

У багатьох випадках заїкання супроводжується розвитком у пацієнтів відповідного типу фобій. Це, зокрема, може бути соціофобія, яка, як можна зрозуміти, безпосереднім чином пов’язана зі страхом необхідності перед промовою. Не виключаються й випадки виникнення у них стану як хікікоморі. Хікікоморі насправді не визначить для читача стану особливого характеру, бо під собою цей термін має на увазі не що інше, як відмова від соціального життя при прагненні до жорсткої формі усамітнення та самоізоляції. Причини та фактори, які до цього спонукають, можуть у різних випадках мати різний характер, в той час як у контексті розгляду нас цікавить стану заїкання причиною виступає саме воно (в поєднанні, знову ж таки, з наявними у пацієнта фобіями та іншими супутніми станом факторами).

Захворювання визначає чотири фази, під які у відповідному порядку потрапляють конкретні вікові категорії.

  • 1 фаза. В даному випадку під неї потрапляють діти групи дошкільного віку. Заїкання у них проявляється у формі окремих епізодів, які, у свою чергу, поєднуються з періодами, у межах яких їх мова цілком нормальна. Відзначається заїкання при схвильованому стані дитини, а також при актуальному для нього стані засмучення, можливо прояв розлади у ситуаціях, при яких необхідно багато говорити. Період дошкільного віку визначає можливість настання одужання.
  • 2 фаза. Ця фаза проявляється у дітей в початковій школі, причому заїкання тут є хронічним, нормальна мова з’являється у рамках коротких за тривалістю періодів. Усвідомлюючи наявний за ними недолік, діти вкрай болісно реагують на його наявність в цілому. У даній фазі заїкання припадає на вимову основних частин мови, то є іменники, прислівники, дієслова, прикметники.
  • 3 фаза. Період цієї фази припадає на вікову групу з років до досягнення підліткового віку. Прояв заїкання або його посилення зазначається у визначеного типу ситуаціях (здійснення покупок, відповідь біля дошки, телефонні розмови тощо). Деякі варіанти звуків, слів і поєднань можуть бути для них особливо важкими до відтворення.
  • 4 фаза. В даному випадку розглядається заїкання у рамках пізнього підліткового віку та заїкання у дорослих. Типовою формою недопущення заїкання стає підміна певних слів, також часто цей результат досягається за рахунок багатослів’я. У цьому випадку, як і в інших, пацієнти прагнуть уникнути будь-яких ситуацій, які передбачають необхідність в мовному спілкуванні і, відповідно, можуть стати причиною незручностей для них, пов’язаних із заїканням.

Як правило, заїкуватість проявляється у хронічній формі, характерні для нього часткові ремісії (ослаблення проявів розладу). У 50-80% випадків досягається повне одужання, в особливості, якщо мова йде про легкій формі заїкання.

Існує й цілком зрозуміла частина до розгляду розлади – ускладнення заїкання. Вони визначають собою ряд взаємопов’язаних факторів. Це знижена успішність, яка безпосередньо пов’язана зі страхом актуальних мовних порушень і зі сором’язливістю на цьому тлі. Аналогічно розглядається і питання щодо вибору професії, що також пов’язане з певного роду обмеженнями. Також хронічне заїкання найчастіше супроводжує тривожність, стану фрустрації (які виникають із-за передбачуваної або цілком реальною неможливості досягти задоволення певних потреб; невідповідність бажань з актуальними для пацієнта можливостями) і депресії.

Лікування

У призначенні лікування дітей із заїканням відштовхуються від причин, безпосередньо з ним пов’язаних. Так, при відсутності зв’язку з актуальною психотравмуючої ситуацією можуть бути призначені ноотропи та препарати, розслаблюючим чином впливають на мускулатуру. За рахунок цих препаратів поліпшується в цілому робота мозку, знижується тонус м’язів, безпосередньо задіяних у мовленні. В обов’язковому порядку необхідно звернутися до відповідного фахівця.

Що стосується заїкання, спровокованого будь-якої стресової ситуацією, то тут в більшій мірі покладаються на психотерапію, що включає певні релаксуючі методики, аутотренінг, методи групової та сімейної терапії. При появі порушень сну, а також при розладах настрою і тривожності можуть бути призначені антидепресанти і транквілізатори. Важливо відзначити вже зазначену необхідність відвідування лікаря і необхідність узгодження з ним препаратів, які використовуються в лікуванні. Справа в тому, що хоча й існує можливість вільного придбання тих же ноотропів, це, на жаль, не виключає можливості виникнення побічних ефектів при їх прийомі. Більше того, до них можуть бути віднесені не тільки безсоння і головні болі, але навіть і посилення заїкання.

До загальних рекомендацій при заїканні можна віднести необхідність підтримки в будинку сприятливою і спокійної атмосфери, що виключає по максимуму ймовірність з’ясування відносин при дитині, виникнення конфліктних ситуацій, прояви негативних емоцій з того чи іншого приводу і пр. Окремий момент стосується дотримання режиму дня та сна зокрема. Слід обмежити час, проведений дитиною «у компанії» телевізора і комп’ютера. Це стосується й інших варіантів марного по суті дозвілля. Ненав’язливим чином слід стимулювати дитину до спілкування, забезпечити можливість відвідування відповідних інтересам гуртків. Такими способами можна відступити від соціофобії, що діти з заїкуватістю в особливій мірі схильні.

Зазначимо також, що заїкання не проходить без лікування, більш того, вилікувати його у дитини простіше, ніж у дорослої людини. При появі заїкання необхідно звернутися до логопеда або до невролога.