Дислалія – це патологія, яка пов’язана з неправильним відтворенням звуків, при наявності нормального слуху і іннервації артикуляційного апарату. Основну групу ризику становлять діти дошкільного і молодшого шкільного віку. Причини хвороби будуть відрізнятися в залежності від її різновиди, проте основними чинниками виступають аномалії будови мови, губ, зубів або щелеп, а також вплив соціальних факторів.
Для хвороби характерна відсутність звуків, їх заміна, змішування або спотворення під час вимови. Це в подальшому може призвести до проблем з листом, а також до розвитку дисфагії або дислексії.
Встановлення правильного діагнозу вимагає консультування великої кількості фахівців з різних сфер медицини. Виконання лабораторно-інструментальних діагностичних заходів не передбачено.
Лікування патології складається з декількох етапів, чому забирає багато часу і вимагає серйозної роботи не тільки лікаря, але і маленького пацієнта.
У міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду подібне порушення відноситься до категорії «специфічні розлади розвитку мовної діяльності і мови» — код за МКХ-10 – F80.
Етіологія
Існує велика кількість факторів, які можуть призвести до виникнення такого захворювання, тому їх прийнято розділяти на кілька категорій.
Перша група ґрунтується на органічних дефекти, які призводять до появи механічної форми недуги. З цього випливає, що причини механічної дислалии полягати у:
- неправильне будову складових периферичного артикуляційного апарату — до них варто віднести мову і губи, зуби і щелепи;
- короткій вуздечці язика, рідше верхньої губи;
- масивному або, навпаки, надмірно маленькому і вузькому мовою;
- товстих і малорухомих губах;
- вкороченні під’язикової зв’язки;
- неправильному прикусі;
- аномалії будови зубного ряду;
- вузькому, низькому або плоскому верхньому небі.
Подібні порушення можуть бути як вродженими, так і набутими. У другому випадку основну роль відіграють хвороби і травми зубощелепної системи. Необхідно врахувати, що наявність синдрому заячої губи або вовчої пащі не призводить до дислалии, але стає причиною іншого різновиду порушення мовної функції під назвою ринолалія.
Основною відмінністю механічної дислалии від функціональної є те, що у другому випадку будова складових артикуляційного апарату не порушено. Це означає, що повністю відсутня органічна основа, яка може призвести до неправильного звукопроизношению.
Найбільш ймовірні причини функціональної дислалии обумовлюються:
- неписьменним мовним вихованням дитини – сюди варто віднести наслідування дитячому говору і постійне «сюсюкання»;
- вихованням дитини в сім’ї, в якій розмовляють на кількох іноземних мовах – при цьому відбувається частий перехід від одного запису до іншого, а також нерідко відзначається запозичення деяких складів або слів;
- нерозвиненістю сприймання звуків на слух;
- педагогічною занедбаністю;
- ігноруванням того, що дитина неправильно вимовляє деякі склади або слова;
- малою рухливістю мовного апарату, що призводить до невміння правильно вимовляти ті чи інші звуки;
- відхиленнями розумового розвитку;
- ослабленим імунітетом дитини – клініцистами зазначено, що саме часто хворіючі діти страждають від такого порушення.
Варто відзначити, що подібна форма порушення мовлення вважається однією з найпоширеніших в логопедії, оскільки зустрічається:
- приблизно у кожної третьої дитини дошкільного віку, тобто п’яти-шести років;
- в 20% випадків у школярів молодших класів;
- в 1% випадків у дітей старше восьми років.
Класифікація
В залежності від тяжкості перебігу хвороби дислалія ділиться на:
- просту – характеризується неправильним вимовою лише однієї групи звуків, наприклад, шиплячих або свистячих;
- складну дислалію – відрізняється тим, що дефектно відтворюється більш двох груп звуків. У таких випадках говорять про поліморфної дислалії.
Залежно від причин виникнення патологія має кілька форм:
- механічна дислалія – має під собою органічну основу;
- функціональна дислалія – обумовлюється впливом соціальних факторів або наявністю оборотних нейродинамічних порушень у корі головного мозку.
Кожна із зазначених форм має власну класифікацію. Таким чином, механічна форма такого порушення мови ділиться на:
- сенсорну дислалію – формується на тлі нейродинамічних зрушень з локалізацією в центральних відділах речеслухового апарату. У таких випадках дитина не може розрізнити схожі звуки;
- моторну дислалію – обумовлюється аналогічними змінами в речедвигательном аналізаторі. Це означає, що малюк неправильно рухає губами або язиком.
Крім цього, виділяють такі форми дислалії функціонального характеру:
- артикуляторно-фонематическую – виражається в заміні звуків на найбільш схожі;
- артикуляторно-фонетичну – відрізняється тим, що дитина не може правильно на слух визначити всі складові слова;
- акустико-фонематическую – характеризується спотвореним вимовою звуків.
Види дислалії
Фонетичні порушення вимови звуків, які відносяться до різних груп, при дислалії часто позначаються термінами, утвореними від букв, характерних для грецького алфавіту. Таким чином, вони виражаються в:
- ротацизме;
- ламбдацизме;
- сигматизме;
- йотацизме;
- гаммацизме;
- каппацизме;
- хитизме.
До такої класифікації також варто віднести порушення з боку озвончения і оглушення, а також пом’якшення і твердості. При наявності такого порушення мови у переважній більшості випадків спостерігається присутність складних комбінованих дефектів.
Логопеди виділяють фізіологічну дислалію – вона пояснюється віковими відгалуженнями фонематичного сприйняття. Подібна різновид порушення самостійно зникає приблизно в п’ятирічному віці.
Симптоматика
Характерними клінічними проявами недуги вважаються:
- пропуск звуків – при цьому клініцисти мають на увазі повну відсутність тієї або іншої позиції, яка може знаходитися в будь-якій частині слова;
- заміна букв у слові на схожі – виникає таке стійке заміщення на тлі неможливість розрізнити фонеми;
- спотворення звучання слова – це найбільш характерно для функціональної форми дислалії.
Види порушень звуку при дислалії
Незважаючи на наявність таких порушень, недорікуватість дитини не відображається на:
- лексиці і граматиці, яка прогресує з віком;
- складової структурі слова;
- словниковому запасі – він досить багатий і часто відповідає віковій категорії пацієнта;
- правильному вживанні відмінків;
- диференціації множини від однини;
- формування зв’язного мовлення – вона знаходиться на високому рівні.
Діагностика
Встановлення правильного діагнозу починається з загальних заходів, які полягають у роботі клініциста з батьками пацієнта, і включають в себе:
- збір життєвого анамнезу маленького пацієнта, а також вивчення даних щодо перебігу вагітності та пологової діяльності. Крім цього, лікаря дуже важливо з’ясувати, які захворювання перенесла дитина. Це часто дає можливість визначити причини виникнення та різновид недуги;
- візуальний огляд – необхідний для вивчення будови і рухливості органів, складових артикуляційний апарат;
- детальний опитування батьків хворого на предмет першого часу виникнення і ступеня вираженості характерної симптоматики дислалії у дітей.
Логопедичний обстеження спрямоване на:
- оцінювання виконання деяких вправ по наслідуванню;
- вивчення стану звуковимови – при цьому будуть виявлені дефектно вимовні звуки. Для того щоб отримати відповідну інформацію лікар використовує специфічні тести, просить повторити і намалювати почуте. Саме це дозволить виявити характер порушення, зокрема відсутність, заміну, змішування або спотворення звуків.
Крім цього, можуть знадобитися додаткові консультації фахівців з таких областей медицини:
- стоматології;
- дитячої неврології;
- отоларингології.
Деякі форми дислалії, по своїй клінічній картині можуть нагадувати інші патології. Саме з цієї причини така недуга, насамперед, диференціюють зі стертою формою дизартрії.
Лікування
Етапи логопедичного впливу при дислалії
Корекція дислалії здійснюється консервативними методиками і складається з декількох етапів:
- підготовчого;
- фази формування первинних вимовних навичок;
- створення комунікативних здібностей.
На підготовчому етапі проводять:
- ліквідацію анатомічних порушень, пов’язаних з будовою артикуляційного апарату – це показане при органічної дислалії;
- артикуляційну гімнастику і логопедичний масаж – при діагностуванні моторної функціональної форми дислалії;
- розвиток фонематических процесів – при наявності сенсорного функціонального порушення мови;
- поліпшення дрібної моторики;
- розвиток обробки вимови звуків.
Фаза формування первинних вимовних навичок спрямована на:
- постановку окремо взятого звуку;
- автоматизацію звуків у складі, слові, реченні і тексті;
- розвиток уміння диференціювати звуки.
На останньому етапі лікування дислалії закріплюються навички безпомилкового вживання звуків у незалежності від ситуації спілкування.
Дуже важливо, щоб заняття з логопедом проводилися регулярно, а саме не рідше трьох разів у тиждень. Не останнє місце займає домашня терапія, спрямована на виконання завдань, поставлених клініцистом і здійснення вправ артикуляційної гімнастики. Тривалість такого лікування може варіюватися від одного місяця до півроку, залежно від форми і ступеня занедбаності захворювання.
Профілактика
Специфічні профілактичні заходи, що попереджають розвиток такого порушення мови, включають в себе:
- раціональне ведення вагітності і регулярне відвідування акушера-гінеколога;
- своєчасне виявлення анатомічних порушень з боку будови чи функціонування органів мовлення;
- оточення дитини зразками правильною, грамотної і повноцінної мови, якої він зміг би наслідувати;
- забезпечення батьками дитини всебічної турботою, повноцінним фізичним і розумовим розвитком;
- контроль над станом здоров’я малюка;
- регулярні огляди педіатра.
Дислалія – порушення мовлення, яке в переважній більшості випадків піддається корекції і успішно лікується. Це виражається в повній відсутності яких-небудь порушень з боку мовлення у дорослих, які перенесли в дитинстві такий недуг. Тривалість і результат терапії диктується кількома факторами, серед яких – вікова категорія пацієнта, складність подібного мовного дефекту і індивідуальні особливості маленького пацієнта.
