Вертеброгенная цервікалгія – не вважається самостійним захворюванням, а є наслідком протікання інших патологічних процесів. Варто зазначити, що від подібного розладу страждає половина населення розвинених країн світу. В переважній більшості ситуацій провокаторами больових відчуттів в області шиї виступає широкий спектр хвороб, що вражають опорно-руховий апарат. Однак існують абсолютно нешкідливі причини подібного розладу.

Болючість вкрай рідко виступає в якості єдиного клінічного ознаки. Найчастіше йому супроводжують головні болі і запаморочення, м’язово-тонічний синдром, коливання показників артеріального тиску.

Встановленням правильного діагнозу і з’ясуванням причин займається лікар-невролог, який повинен обов’язково провести ретельний фізикальний огляд і призначити ряд інструментальних обстежень. Лабораторні тести мають лише допоміжний характер.

Лікування такого розладу найчастіше зводиться до застосування консервативних терапевтичних методик, однак за індивідуальними показаннями здійснюється хірургічне втручання.

Відповідно до міжнародного класифікатора хвороб подібне патологічний стан володіє власним шифром. Таким чином, код за МКХ-10 буде М54.2, винятком є дискогенна цервікалгія, значення якої – М50.

Етіологія

Найчастіше біль вертеброгенного генезу в області шиї виникають на тлі дорсопатий – це група хвороб хребетного стовпа, призводить до розвитку дегенеративно-дистрофічних процесів. Найбільш часто діагностуються недугою такої категорії і, відповідно, причиною цервикалгии виступає остеохондроз, з осередком у шийному чи грудному відділі.

Іншими патологічними сприяючими факторами прийнято вважати:

  • формування остеофітів;
  • протрузії і міжхребетні грижі;
  • стеноз хребтових отворів;
  • доброякісні або злоякісні новоутворення хребетного стовпа;
  • травмування і переломи хребта;
  • перебіг інфекційно-запальних процесів в зоні шиї;
  • зниження міцності кісткової тканини шийного відділу, що також називається остеопорозом;
  • пошкодження сонної артерії;
  • ревматоїдний артрит;
  • спондильоз і спондилоартроз;
  • защемлення нерва або нервового корінця;
  • вивихи та підвивихи шийних хребців;
  • артроз фасеточних суглобів;
  • хвороба Бехтерева.

До категорії патологічних факторів також варто віднести вроджені аномалії будови шийних хребців.

Серед факторів на перший план виходять:

  • тривале переохолодження організму;
  • регулярний підйом вантажів;
  • часта схильність до стресових ситуацій;
  • неправильне положення шиї під час сну;
  • тривале перебування в незручній позі, наприклад, за кермом автомобіля або перед комп’ютером;
  • неправильна постава;
  • наявність у людини зайвої маси тіла;
  • недостатнє споживання рідини і неправильне харчування;
  • зловживання тютюнопалінням і розпиванням спиртних напоїв.

Широка поширеність вертеброгенной цервикалгии обумовлюється тим, що саме в області шийного відділу хребта проходить безліч нервових закінчень і кровоносних судин, чому практично всі недуги опорно-рухового апарату можуть спровокувати виникнення больового синдрому.

Вертеброгенная цервікалгія: симптоми і лікування
Будова шийного відділу хребта

Класифікація

Болючість вертеброгенной природи в районі шиї фахівцями в галузі неврології прийнято ділити на:

  • позвонковую або спондилогенную цервикалгию – в таких випадках змінена кісткова тканина спричиняє негативний вплив на нерви, а саме дратує їх, що провокує появу тонічного спазмування шийних м’язів і болів. Найбільш часто в якості причини виступає будь-яких інфекційний процес, остеопороз, новоутворення і травми;
  • істинну або дискогенних цервикалгию – це не що інше, як наслідок порушення анатомічної цілісності міжхребцевого диска. Це загрожує тим, що змінюється висота хрящової прошарку між шийними хребцями, втрачається її еластичність, а також обмежуються судинно-нервові пучки.

Грунтуючись на характері протікання виділяється:

  • гостра вертеброгенная цервікалгія – виражається в інтенсивному больовому синдромі і яскравому вираженні супутніх ознак. Дуже часто є наслідком травм і дорсопатий. В переважній більшості ситуацій симптоматика зберігається протягом приблизно 10 днів;
  • хронічна вертеброгенная цервікалгія – відрізняється постійним проявом слабо вираженої хворобливості і може протікати від 3 місяців і довше. В якості пускового механізму служать повільно зростаючі ракові або доброякісні пухлини, уповільнена інфекція, остеопороз або патології з боку сонної артерії.

Спираючись на уражену частину тіла, подібне розлад протікає в декількох формах:

  • цервикокраниалгия – це означає, що в патологію втягуються судини головного мозку, що загрожує порушеннями місцевого кровотоку;
  • цервікобрахіалгіі – в таких випадках патологічним змінам піддаються судини верхніх кінцівок, чому відбувається розлад чутливості і моторної здатності.

Симптоматика

Виходячи з назви такого патологічного стану, стає зрозуміло, що основним клінічним проявом виступає больовий синдром, ступінь вираженості і характер прояву якого буде повністю залежати від етіологічного фактора.

Практично у всіх ситуаціях болі супроводжуються великою кількістю ознак, однак найбільш часто спостерігається цервікалгія з вираженим м’язово-тонічним синдромом. У таких випадках м’язи шийного відділу ущільнюються і ущільнюються, а під час пальпації відзначається їх напруженість і посилення болю.

Крім цього, серед інших зовнішніх проявів також варто виділити:

  • порушення рухливості шиї, щоб подивитися в бік хворий змушений нахилятися;
  • поява специфічного хрускоту навіть при найменших рухах головою;
  • напади головного болю і запаморочення;
  • поширення хворобливості на одну з верхніх кінцівок і плечового пояса;
  • зниження гостроти слуху та зору;
  • непритомність, які виникають після нахилів голови назад;
  • зміна ходи – вона стає хиткою і нестійкою;
  • оніміння і поколювання шкірного покриву в області обличчя, потилиці і рук;
  • нудота, яка не призводить до блювотним позивів;
  • слабкість верхніх кінцівок;
  • загострення болю під час чхання або кашлю.

Вертеброгенная цервікалгія: симптоми і лікування
Біль при вертеброгенной цервикокраниалгии може бути двосторонньою

Всю вищезгадану симптоматику доцільно відносити до будь-якій людині, незалежно від віку і статі.

Якщо вертеброгенная цервікалгія стала наслідком протікання одного з перерахованих вище захворювань, то потрібно враховувати, що основна клінічна картина буде супроводжуватися характерними ознаками базової хвороби.

Діагностика

При виникненні симптоматики слід звернутися за професійною допомогою до невролога, особливо це необхідно зробити в тих ситуаціях, коли вона не проходить на протязі 3 діб та спостерігається зростання ступеня її вираженості.

У випадках протікання цервикалгии вертеброгенной природи з встановленням правильного діагнозу не виникає проблем, куди складніше з’ясувати причину виникнення болю в області шийного відділу. З цього випливає, що діагностування повинно носити комплексний підхід.

Перший етап в діагностиці спрямований на проведення клініцистом декількох маніпуляцій, серед яких:

  • вивчення історії хвороби – для виявлення провокуючого недуги;
  • збір і аналіз життєвого анамнезу пацієнта – для встановлення фізіологічних причин, які могли послужити джерелом больового синдрому;
  • огляд, перкусія і промацування ураженої області хребетного стовпа;
  • детальне опитування пацієнта – це дозволить лікарю скласти повну симптоматичну картину перебігу такого розладу. Крім цього, це дасть можливість визначити перший час виникнення та інтенсивність прояву болю.

Лабораторні дослідження обмежуються проведенням загальних аналізів крові та урини.

Підтвердити діагноз допоможуть наступні інструментальні процедури:

  • рентгенографія хребців;
  • КТ і МРТ;
  • електроміографія;
  • ЕМГ.

У процесі діагностування крім невролога беруть участь травматолог, вертебролог, ревматолог та нейрохірург.

Вертебральную цервикалгию варто диференціювати від остеохондрозу і спондильозу шийного відділу хребта.

Лікування

Усунути больові відчуття представляється можливим шляхом застосування консервативних методів терапії. Однак перш ніж приступати до лікування, слід знизити навантаження з хребта.

В першу чергу, пацієнтам показаний прийом медикаментів, а саме:

  • глюкокортикоїдів і НПЗЗ;
  • транквілізаторів і антидепресантів;
  • препаратів, спрямованих на поліпшення кровотоку;
  • хондропротекторів і вітамінів.

При усуненні болю на перший план виходить фізіотерапія, яка представлена такими процедурами:

  • магнитотерапией;
  • прогріванням;
  • ультрафіолетом і УВЧ;
  • диадинамотерапией;
  • лікарською електрофорезом;
  • голкорефлексотерапією;
  • фонофорезом.

Крім основних методик, консервативне лікування також включає в себе:

  • лікувальний масаж, який буває водним, ручним або апаратним;
  • курс ЛФК, який складається в індивідуальному порядку кожному хворому;
  • застосування ортопедичної подушки;
  • витягування хребетного стовпа;
  • носіння шийного коміра – тривалість може змінюватись від 1 до 3 тижнів;
  • ін’єкційне введення новокаїну або лідокаїну.

Вертеброгенная цервікалгія: симптоми і лікування
Вправи для шиї при вертеброгенной цервикалгии

До операбельною терапії звертаються вкрай рідко, а основними показаннями до цього служать:

  • ураження спинного мозку в шийному відділі;
  • прогресуюча слабкість шийних м’язів;
  • розшарування сонної артерії;
  • здавлення нервів міжхребцевої грижею.

Операція при вертеброгенной цервикалгии виконується кількома способами:

  • ламінектомією;
  • дискектомією;
  • декомпресією хребетного каналу;
  • фораминотомией.

Не останнє місце в ефективності лікування займає ліквідація базового захворювання.

Профілактика і прогноз

Для попередження розвитку вертеброгенной цервикалгии використовуються такі профілактичні заходи:

  • ведення помірно активного способу життя;
  • відмова від куріння і алкоголю;
  • збалансоване і повноцінне харчування;
  • постійний контроль над поставою і масою тіла;
  • недопущення переохолодження;
  • зведення до мінімуму підняття тягарів;
  • регулярне проходження повного профілактичного огляду – для раннього виявлення та лікування недуг, які можуть спровокувати виникнення болю в шиї.

Вертеброгенная цервікалгія володіє сприятливим прогнозом, але відмова від лікарської допомоги може призвести до таких ускладнень, як хронічні болі, практично не піддаються терапії, слабкість м’язів шиї та інвалідність.