Приглухуватість у дітей: симптоми і лікування

Приглухуватість у дітей – стан, при якому спостерігається стійке або прогресуюче зниження слуху. Патологія може бути діагностована у дитини будь-якої вікової категорії, до того ж зустрічається навіть у новонароджених. На сьогодні відома велика кількість факторів, що призводять до погіршення сприйняття звуків. Всі вони поділяються на декілька великих груп і обумовлюють варіант перебігу хвороби.

Для будь-якої форми патології характерна відсутність реакції малюка на звук, видаваний іграшками, на материнський голос або шепіт. Крім цього, в клінічній картині присутні розлади з боку мовного і психічного розвитку.

Діагностування здійснюється дитячим отоларингологом на підставі проведення низки специфічних заходів з використанням спеціального інструментарію. Крім встановлення правильного діагнозу, вони спрямовані на визначення стадії приглухуватості.

Спираючись на етіологічний фактор, лікування недуги може бути медикаментозним, фізіотерапевтичним і хірургічним. Нерідко терапія носить комплексний характер.

У міжнародній класифікації хвороб приглухуватість володіє власним шифром. Таким чином, код за МКХ-10 – Н90.

Етіологія

Оскільки існує спадкова, вроджена і набута приглухуватість, то кожна з різновидів патології матиме власні первопричинные фактори. Наприклад, перший варіант захворювання передається від батьків до дитини. Найбільш часто це здійснюється за аутосомно-рецесивним типом, рідше – за домінантним.

У таких ситуаціях у малюків спостерігаються незворотні, але не схильні до прогресування зміни з боку органів слуху. Спадковий варіант приблизно в 80% є ізольованим, а в інших випадках становить клінічну картину інших генетичних синдромів. На сьогоднішній день клініцистам відомо більше 400 хвороб, що включають в себе таке відхилення, зокрема, синдром Дауна, Патау та Кліппеля-Фейля.

Вроджена форма приглухуватості є наслідком впливу негативних факторів на слуховий аналізатор в період внутрішньоутробного розвитку плоду. В переважній більшості ситуацій такий діагноз ставлять дітям, чиї матері в першому триместрі вагітності перенесли такі захворювання:

• краснуха і герпесвірусна інфекція;
• грип та кір;
• сифіліс і герпес;
• цитомегаловірусна інфекція і токсоплазмоз.

Крім цього, подібний варіант захворювання можуть спровокувати хронічні хвороби, що протікають в організмі вагітної. До них варто віднести:

• тиреотоксикоз;
• цукровий діабет;
• різні типи недокрів’я;
• гіповітаміноз.

Також нерідко в якості причини виступають:

• пристрасть майбутньої матері до спиртних напоїв;
• безладний прийом лікарських препаратів;
• специфічні умови праці жінки в положенні;
• внутрішньочерепні травми у дитини, отримані під час пологової діяльності;
• асфіксія плоду;
• гемолітичний синдром;
• вроджені вади розвитку органів слуху.

Ще одним фактором ризику виступає недоношеність, при цьому вага дитини на момент народження становить менше 1.5 кілограма.

Причини набутого недуги негативно впливають вже повноцінно сформований орган слуху і представлені:

• проникненням стороннього предмета у вухо;
• сірчаними пробками;
• розривом барабанної перетинки;
• аденоїдитом і тонзилітом;
• ринітами хронічного протікання;
• рецидивуючим отит середнього вуха;
• травмуванням органів слуху;
• широким спектром хвороб ЛОР-органів.

У той же час вторинний характер зниження слуху може виступати в якості ускладнення, сформованого на тлі повної відсутності лікування одного з наступних захворювань:

• група гострих респіраторних інфекцій або ГРВІ;
• епідемічний паротит;
• скарлатина і дифтерія;
• енцефаліт і менінгіт;
• сепсис і гідроцефалія головного мозку.

Не останнє місце також займає передозування лікарськими препаратами, індивідуальна реакція дитячого організму на вакцинацію, а також звичка дітей підліткового віку слухати надмірно гучну музику.

Класифікація

Крім існування вищезазначених різновидів хвороби, фахівці з дитячої отоларингології ділять порушення слуху на кілька ступенів важкості:

• приглухуватість 1 ступеня (26-40 дБ) – не виникає проблем із сприйняттям розмовної мови на відстані від 4 до 6 метрів, шепоту – від 1 до 3 метрів. Однак дитина не здатний розрізнити промову на тлі шуму;
• приглухуватість 2 ступеня (41-55 дБ) – в таких ситуаціях розмовна мова чутна тільки з 2-4 метрів, шепіт – з 1 метра;
• приглухуватість 3 ступеня (56-70 дБ) – розчути звичайна розмова представляється можливим з відстані в 1-2 метри, а шепіт – не чути зовсім;
• приглухуватість 4 ступеня (71-90 дБ)– характеризується тим, що діти не реагують навіть на розмовну мову.

Необхідно враховувати, що повною глухотою вважається зростання слухового порогу понад 90 дБ.

Грунтуючись на локалізації патології у зоні слухового проходу, прийнято виділяти такі форми хвороби:

• нейросенсорна або сенсоневральна приглухуватість – формується на тлі порушення функціонування звукосприймаючого апарату. Зустрічається такий варіант у 91% пацієнтів;


Нейросенсорна приглухуватість у дітей

• кондуктивна приглухуватість розвивається через ураження звукопровідною системи, яка складається з слухових кісточок, барабанної перетинки та зовнішнього вуха. Поширеність складає 7%;
• змішана приглухуватість – діагностуються проблеми не тільки з проведенням, але і з сприйняттям вимовних звуків.

За часом формування порушення слуху, приглухуватість буває:

• прелингвальной – виникає до того, як дитина навчилася говорити;
• постлингвальной – з’являється після набуття мовленнєвих навичок.

Залежно від тривалості подібне розлад ділиться на:

• раптову – виникає несподівано і прогресує буквально за кілька годин;
• гостру – є такий, коли з моменту зниження слуху минуло не більше одного місяця;
• підгостру – у таких випадках захворювання триває більше ніж 2 місяці;
• хронічну – пацієнт хворіє довше 3 місяців, патологія не піддається терапії, а позитивна динаміка відсутня.

Симптоматика

Розпізнати перебіг такого захворювання нескладно, оскільки вона має досить специфічні і яскраво виражені клінічні прояви. Таким чином, симптоми приглухуватості у дітей будуть наступними:

• відсутність реакції на голос матері або інші голосні звуки у віці 4 місяців;
• дитина не вимовляє лепет або найпростіші звуки при досягненні ним півроку;
• неможливість визначити напрям джерела мови в 9 місяців;
• мова набагато голосніше, ніж розмова оточуючих людей;
• присутність звички неодноразово перепитувати одне і те ж;
• при розмові основний зоровий контакт спрямований на губи співрозмовника – це єдина можливість зрозуміти розмовну мову;
• хиткість ходи;
• дзвін, шум і печіння у вухах;
• періодичні сильні запаморочення;
• розлад процесу письма і навичок читання;
• скупий словниковий запас;
• грубе спотворення звуко-складової структури слова.

Такі клінічні прояви значною мірою погіршують якість життя і знижують місце в соціумі.

Діагностика

Оскільки така патологія володіє специфічними і яскраво вираженими симптомами, які просто неможливо ігнорувати, з постановкою діагнозу не виникає проблем. Тим не менше для визначення форми та ступеня приглухуватості у дитини необхідні інструментальні обстеження. Однак перед їх здійсненням отоларинголог повинен самостійно провести кілька діагностичних заходів:

• ознайомитися з історією хвороби не тільки пацієнта, але і його батьків – для встановлення спадкових, первинних або вторинних причин приглухуватості дітей;
• збір і аналіз анамнезу життя – в тому числі відбувається вивчення інформації про протікання вагітності;
• ретельний огляд слухових проходів – для виявлення інших хвороб вуха. Сюди також варто віднести оцінювання гостроти слуху за допомогою аудіометрії;
• детальний опитування батьків хворого – для встановлення першого часу виникнення і ступеня інтенсивності прояву характерних симптомів, що, в свою чергу, вкаже на тяжкість перебігу хвороби.

Додаткові методики діагностики включають в себе здійснення:

• отоскопії;
• акустичної імпедансометрії;
• амоакустичної емісії;
• электрокохлеографии;


Электрокохлеография

• реєстрування звукових потенціалів;
• камертонального дослідження слуху.

Лабораторні діагностичні заходи не несуть важливої інформації для встановлення правильного діагнозу.

На додаток можуть знадобитися додаткові консультації таких фахівців – сурдолога, отоневролога і слухопротезиста.

Лікування

Залежно від ступеня приглухуватості лікування може бути:

• медикаментозним – повністю диктується етіологічним фактором;
• фізіотерапевтичним;
• функціональним;
• хірургічним.

Найбільш ефективними в плані лікування приглухуватості у дітей, вважаються такі процедури фізіотерапії:

• голкорефлексотерапія;
• електрофорез;
• пневмомасаж барабанної перетинки;
• эндауральный ультрафонофорез;
• магнітотерапія.

Кондуктивний тип недуги усувається за допомогою:

• мирингопластики;
• протезування слухових кісточок;
• тимпанопластики.

Тимпанопластика

У деяких ситуаціях лікування обмежується видаленням сіркової пробки або витягом стороннього предмета з вуха.

Для боротьби з сенсоневральною приглухуватістю використовується слухопротезування або кохлеарна імплантація.

Крім цього, для повного відновлення пацієнтам потрібна допомога дефектолога і логопеда, сурдопедагога і психолога.

Профілактика і прогноз

Щоб у дитини, в тому числі новонародженого, не виникало проблем з порушеннями слуху, необхідно дотримання наступних рекомендацій щодо профілактики приглухуватості у дітей:

• консультація у фахівця з генетики – показано парам, що вирішили завести дитину, для оцінювання ймовірності появи на світ малюка з подібним порушенням;
• адекватне ведення вагітності, лікування будь-яких інфекційних і хронічних недуг, а також регулярне відвідування акушера-гінеколога;
• рання діагностика і повноцінна терапія недуг, які можуть призвести до часткової або повної втрати слуху;
• уникнення травмування органів слуху;
• щомісячне відвідування педіатра для огляду малюків – дітям старшого віку достатньо кілька разів на рік проходити обстеження у лікаря.

Найбільш сприятливим прогнозом має приглухуватість першої та другої ступеня тяжкості захворювання вдається повністю вилікувати. У випадках прогресування патології до третьої та четвертої стадії високі ризики формування затримки мовного та інтелектуального розвитку, а також появи вторинних психічних порушень і проблем з листом або читанням.