Мицетома: симптоми і лікування

543

Мицетома – патологічний процес, який провокується грибкових або патогенним організмом іншої природи, розвивається в підшкірній клітковині і поширюється на сусідні ділянки. Найчастіше зустрічається мицетома носа, але і в інших місцях (в області легкого, рандомно на тілі, в матці) даний патологічний процес може розвиватися.

Чітких обмежень щодо віку і статі, таке захворювання не має, однак, найчастіше діагностується у чоловіків від 20 до 40 років.

Клінічна картина на початковому етапі може зовсім відсутніми, так як недуга характеризується повільним, хронічним перебігом. Відомі випадки, коли збудник знаходився в організмі декілька років і ніяк себе не проявляв. Саме це призводить до того, що мицетома досить часто діагностується у запущеній формі.

Терапія визначається лікарем в індивідуальному порядку після точної постановки діагнозу. Самостійне лікування не рекомендується, так як навіть після усунення симптоматики немає гарантії того, що усунутий сам недугу в корені.

Прогноз також носить індивідуальний характер. Все буде залежати від того, що саме стало причиною розвитку захворювання, на якій стадії було розпочато лікування, приймається до уваги і ступінь тяжкості патологічного процесу, а також загальні показники здоров’я пацієнта.

Етіологія

На сьогодні медициною встановлено близько 80 видів грибкових та іншої природи патогенних організмів, які призводять до такого захворювання, як «мицетома».

Сприятливими факторами для розвитку хвороби можуть бути:

  • зниження імунітету;
  • наявність системних, аутоімунних захворювань;
  • хронічні патології з частими рецидивами;
  • часті стресові ситуації;
  • паління, алкоголізм;
  • недотримання особистої гігієни, проживання в антисанітарних умовах.

Мицетома носа, зокрема, клиноподібної пазухи, може бути обумовлена частими інфекційними захворюваннями, на фоні чого знижуються захисні властивості слизової носа.

Визначити збудника можна тільки шляхом проведення лабораторної діагностики. На підставі цього і буде підібрана тактика лікування. Тому проводити самостійно симптоматичні терапевтичні заходи не рекомендується, так як це найчастіше призводить до серйозних ускладнень.

Класифікація

По суті, мицетома – це збірний термін, який вказує на кілька патологічних процесів:

  • эумицетома, збудником якої є плісняві та екзотичні види грибкових організмів;
  • актиномицетома – хвороба провокують гриби роду актиноміцет.

Так як частина патогенних організмів відноситься до сапрофитам, вони тривалий час можуть знаходитися на шкірі людини, відмінно переносять спеку, що і пояснює таку поширеність захворювання.

По локалізації, мицетома не має чітких обмежень, однак, найчастіше зустрічається:

  • мицетома стопи;
  • мицетома легенів;
  • мицетома матки.

Мицетома носа, у свою чергу, поділяється на такі підвиди:

  • мицетома верхньощелепної пазухи;
  • мицетома гайморової пазухи.

Необхідно розуміти, що не виключається й інша локалізація патологічного процесу.

Симптоматика

Складність такого захворювання полягає не тільки в його патогенезі і клінічній картині, але і в тому, що тривалий час воно протікає в безсимптомній формі або проявляється незначно. Рецидив недуги, на жаль, також не виключається.

Клінічна картина характеризується наступним чином:

  • уражені ділянки болючі;
  • відбувається зовнішня деформація шкіри – вона стає синього кольору;
  • в хаотичному порядку утворюються гнійники і свищі;
  • у гнійних виділеннях присутні великі гранули;
  • місце ураження має вкрай неприємний запах, як і виділення з нього;
  • можливо місцеве підвищення температури.

При ураженнях легень можуть бути присутні наступні симптоми:

  • підвищення температури;
  • сильний кашель з гнійними виділеннями;
  • слабкість, нездужання;
  • осиплість голосу;
  • біль у грудній клітці;
  • зниження маси тіла;
  • блідість шкірних покривів, підвищене потовиділення.

При такій клінічній картині потрібно негайно звертатися за медичною допомогою.

Діагностика

Діагностична програма включає в себе:

  • загальний і біохімічний аналіз крові;
  • дослідження мазка зі слизової носа;
  • УЗД внутрішніх органів;
  • рентген суглобів;
  • дослідження вмісту гнійника.

За результатами клінічної картини буде встановлено збудник, і на підставі цього лікар призначить основний терапевтичний курс.

Лікування

Курс лікування підбирається лікарем індивідуально. У більшості випадків терапія проводиться консервативними методами, а в особливо важких випадках призначається операція.

Медикаментозна терапія може включати в себе наступні препарати:

  • антибіотики;
  • протигрибкові;
  • антисептики.

Також додатково може призначатися курс вітамінної терапії та спеціальне харчування.

В цілому усунення такого захворювання – досить складний і тривалий процес, але чим раніше буде розпочато лікування, тим краще, так як ця недуга досить швидко переходить в хронічну форму.

Профілактичні заходи полягають у виконанні загальних рекомендацій: дотримання здорового способу життя, повноцінне харчування, використання тільки своїх предметів гігієни та речей.