Гіперактивність – це така форма розладу, яка досить часто виявляється у дітей групи дошкільного віку, а також у дітей раннього шкільного віку, хоча не виключається і «перехід» до подальших вікових групах при відсутності відповідних заходів на її адресу. Гіперактивність, симптоми якої полягають у надмірної енергійності й рухливості дитини, патологічним станом не є і найчастіше обумовлюється порушенням уваги.
Загальний опис
Гіперактивність полягає, крім перелічених симптомів у вигляді надмірної енергійності і підвищеної активності, у нездатності до зосередження на якомусь конкретному предметі, імпульсивності і непосидючості дитини, у відсутності контролю над власними ж діями.
Поведінкові особливості дітей з гіперактивністю зводяться в середньому в 70% випадків до появи занепокоєння, аналогічні показники припадають на актуальність неврологічних звичок, приблизно в 50% випадків виникають проблеми з апетитом і у 46% – проблеми зі сном. На додаток до цього можна позначити незручність, поява настирливих рухів у дитини, посмикування.
У загальному плані розгляду гіперактивність прийнято позначати з дефіцитом уваги, що визначає таку абревіатуру для цього стану, як СДУГ, тобто відповідає позначенню «синдром дефіциту уваги та гіперактивності». Слід відразу зазначити, що дефіцит уваги у даному випадку не вказує на те, що дитині приділяють мало часу і уваги, а в тому, що він не може зосередити свою увагу на чому-небудь.
Гіперактивність визначає необхідність в додатку більшого обсягу зусиль, спрямованих на навчання навичкам письма, читання тощо Спілкуванню з ровесниками практично в обов’язковому порядку при гіперактивності дітей супроводжують проблеми комунікативного масштабу, конфлікти. Вихователі і вчителі ставляться до таких дітей як до особистостей не дуже «зручним», що обумовлюється тими проблемами, які виникають з ними в ході навчально-виховного процесу через властивих на тлі гіперактивності особливостей їх поведінки.
На підставі даних досліджень відомо, що гіперактивність актуальна в середньому для 2-20% дітей, при цьому синдром гіперактивності у хлопчиків діагностується до п’яти разів частіше, ніж у дівчаток.
Зважаючи на те, що мозок дітей з гіперактивністю обробляє інформацію, що надходить погано, аналогічна реакція з його боку також припадає на вплив зовнішніх і внутрішніх стимулів. Неуважний дитина в результаті цього «некерований», бо з ним не діють ні вмовляння, ні покарання, ні просьби. Незалежно від умов, дитина буде діяти імпульсивно, без відповідного тій чи іншій ситуації уваги. Для розуміння власної лінії поведінки стосовно гіперактивного дитини, слід з’ясувати, в чому конкретно полягають причини гіперактивності.
Насамкінець додамо, що гіперактивність і СДУГ зокрема в 30-80% випадків супроводжують і дорослого життя пацієнтів. Більше того, саме на тлі цього розладу, не виявленого в дитячому віці, існують згодом проблеми, пов’язані з нездатністю збереження уваги, з організацією міжособистісних відносин і загального навколишнього простору, а також проблеми, пов’язані з освоєнням нової інформації і матеріалів.
Гіперактивність: причини
Синдром гіперреактивності може бути спровокований ускладненнями, супутніми розвитку дитини, зокрема тими з них, які були актуальні в період вагітності матері, в процесі родової діяльності або в межах періоду дитинства. Виділимо основні причини гіперреактивності нижче:
- наявність у матері хронічних захворювань;
- токсичний вплив, обумовлене отруєнням при вагітності, спровокованим певними продуктами, курінням, алкоголем, прийнятими медпрепаратами;
- перенесення травм в період вагітності, ударів;
- перенесення під час вагітності інфекційних захворювань;
- наявність чинника загрози викидня, актуальною, як зрозуміло, в період вагітності матері;
- ускладнення пологової діяльності, що спровокували крововиливи, асфіксію;
- особливості пологів, що виключають їх природне протягом (кесарів розтин, стимуляція пологової діяльності, швидкоплинність пологів або, навпаки, затяжний перебіг пологової діяльності);
- особливості екологічної ситуації в регіоні проживання;
- перенесення певних захворювань.
Гіперактивність: симптоми
Як правило, перші симптоми гіперактивності дають про себе знати у віці 2-3 років, при цьому на прийом до лікаря з супутніми цього розладу проблемами батьки не поспішають. З-за цього які-небудь заходи по даному напрямку починають прийматися лише до досягнення критичної точки, яка доводиться в багатьох випадках до моменту надходження в школу.
Основними базовими ознаками, відповідними гіперактивності, можна позначити тріаду проявів, а це підвищена рухова розгальмування, імпульсивність і дефіцит активної форми уваги.
Дефіцит активної форми уваги полягає, наприклад, у неможливості утримання уваги на конкретному процесі або явищі протягом виразно заданого часового проміжку. Зосередження досягається шляхом визначення конкретної мотивації до цього. Мотиваційний механізм формується при достатньої для цього особистісної зрілості.
Що стосується наступного варіанта, а це підвищена рухова розгальмування, то вона виступає як прояви такого стану, як стомлення. У дітей стомлення часто можна порівняти з перезбудженням і з відсутністю здатності до контролю поведінки, що, як зрозуміло, що відрізняє його від стомлення у звичному його розумінні.
Що стосується такого прояву, як імпульсивність, то вона полягає в неготовності до гальмування виникають спонукань і бажань. З-за цього гіперактивні пацієнти часто здійснюють ті чи інші вчинки необдумано, під впливом миттєвого фактора, при конкретному моменті, обусловившем виникнення конкретного спонукання або бажання. Підкорятися правилам при імпульсивності діти не здатні.
Досить характерною особливістю дітей з гіперактивністю є такий момент, як циклічність, полягає вона в тому, що продуктивність роботи їхнього мозку становить близько 15 хвилин, після чого слід 5-хвилинний «перерву», що дозволяє підготуватися до чергового циклу активності. В результаті такого перемикання можна помітити, що в рамках приблизно однакового та відповідного вказаними цифрами часу дитина як би «випадає» з того процесу, в якому він на момент «перезавантаження» був задіяний (спілкування, конкретні дії). Забезпечити можливість перебування в умовах конкретної реальності дитина може за рахунок виконання яких-небудь сторонніх дій, тобто він може почати крутити головою, крутитися – за рахунок такої рухової активності підтримується сталість роботи мозку.
Перебуваючи на самоті, гіперактивний дитина не може зосередитися, він також стає млявим, дії, на які він здатний, по більшій частині монотонні і прості у виконанні. Тут дитині потрібна зовнішня активація. Перебування в сім’ї або в умовах невеликих колективів обумовлює цілком адекватну поведінку гіперактивної дитини, однак варто йому опинитися в групі побільше, в громадському місці і т. д. – відбувається надмірне збудження, повноцінна діяльність стає неможливою.
У числі додаткових проявів симптоматики також можна позначити актуальність незграбних рухів, які обумовлюються слабкістю моторної координації. В цілому діти можуть мати непоганий загальний інтелект, хоча його розвиток обумовлюється певними труднощами на ґрунті існуючої гіперактивності.
Діагностування і лікування
Діагностика гіперреактивності проводиться на підставі загального збору інформації суб’єктивного масштабу, а також на підставі психологічного і апаратного обстеження. Прийом лікаря буде включати в себе питання, що стосуються особливостей перебігу вагітності та розродження, а також перенесених і актуальних захворювань дитини. Діагностика також включає в себе проведення ряду тестів, на основі яких оцінюються параметри, що визначають ступінь його уважності. Що стосується апаратного обстеження, то воно включає в себе процедуру електроенцефалограми, МРТ (магнітно-резонансна томографія). На підставі комплексної картини отриманих результатів визначаються конкретні індивідуальні принципи лікування.
Лікування гіперактивних дітей є комплексним характером реалізації заходів, ґрунтується воно на методи медикаментозної терапії, на психолого-педагогічному впливі і методи впливу за рахунок певних елементів психотерапії. Препарати, які можуть бути призначені в лікуванні, не сприяють лікування гіперактивності як такої, але за рахунок їх прийому можна домогтися зниження симптомів (імпульсивність тощо), а також покращити здібності до навчання і роботи. Також з допомогою медикаментів можна досягти поліпшення координації рухів, що потрібна зокрема для письма, спортивної діяльності тощо
Батькам у спілкуванні з дитиною слід виключити заперечення у реченнях. Конфліктні ситуації вимагають максимально можливого спокою з їх боку. Будь-які поставлені завдання важливо позначати через чіткі формулювання дій, довгі формулювання, навпаки, виключаються, пропозиції повинні бути короткими. Доручення, що даються дитині, слід будувати у відповідній логічній послідовності, не можна давати зразу кілька доручень. Додатково важливо дати дитині зрозуміти, що незалежно від ситуації і від того, де він знаходиться, батьки завжди будуть його підтримкою, допомагаючи справлятися з виникаючими труднощами.
При появі симптомів, що вказують на гіперактивність, необхідно звернутися до невролога.
