Ексудативний плеврит (гідроторакс) – це небезпечне захворювання дихальної системи, яке характеризується розвитком запального процесу в плеврі з наступним скупченням в ній ексудату (гною). Недуга підступний тим, що вражає людей різних вікових груп, але найчастіше його цілями стають люди працездатного віку. Гідроторакс може розвиватися як самостійно захворювання, але в більшості клінічних випадків його утворення сприяли запальні або інфекційні захворювання легенів та інших органів.
Ексудативний плеврит складно назвати широко поширеним недугою. За останніми наведеними статистичними даними було виявлено, що дана патологія вражає близько одного мільйона людей у рік. Це обумовлено тим, що він ускладнює перебіг інших захворювань в травматології, пульмонології, кардіології, фтизіатрії та інше. Дуже часто ексудат в плеврі є наслідком ускладнення основного захворювання, тому лікарям слід досконально вивчити історію хвороби пацієнта, провести додаткові дослідження з участю торакальних хірургів і пульмонологів.
Механізм
Гідроторакс вражає виключно плевральну порожнину. Вона являє собою закрите з усіх боків простір. У цій порожнині завжди міститься певна кількість випоту. Норма – не більше 10 мл За одну годину плевра виробляє близько 100 мл рідини. Це нормальний фізіологічний процес, абсолютно безпечний для здоров’я людини. Вироблений ексудат вбирають в себе капіляри і лімфатичні судини. Під впливом несприятливих факторів продуктивність ексудату може збільшитися і плевра не буде в змозі його повністю адсорбувати. Залишки будуть концентруватися в порожнині. Це призведе до розвитку ексудативного плевриту (правостороннього або лівостороннього).
Класифікація
Гідроторакс має кілька основних форм:
- залежно від характеру протікання: гостра, підгостра та хронічна форма;
- залежно від етіології: інфекційний (наприклад, туберкульозної етіології) і неінфекційний;
- за характером випоту розрізняють: серозний, серозно-гнійний (в ексудаті домішки гною), гнійний, холестериновий і геморагічний (найбільш небезпечний);
- в залежності від анатомічної форми: локальний (який також підрозділяється на пристінковий, апікальний, діафрагма тощо) і дифузний.
Причини
Поширена причина розвитку інфекційного ексудативного плевриту – проникнення інфекції, вірусів і бактерій, що викликали розвиток основного недуги, в плевральну порожнину. Більше 80% випадків розвитку гідроторакс спостерігається у пацієнтів, в історії хвороби яких фіксується основний діагноз «туберкульоз легенів».
Інфекційний ексудативний плеврит розвивається із-за проникнення в порожнину специфічних і неспецифічних збудників:
- мікобактерії туберкульозу (сприяю розвитку гідроторакс туберкульозної етіології);
- стафілококи;
- пневмококи;
- стрептококи;
- гемофільна паличка;
- синьогнійна паличка;
- бруцелла;
- віруси;
- ехінококки;
- грибки;
- найпростіші.
Окремо варто виділити гідроторакс туберкульозної етіології. Його основна причина розвитку – підвищення чутливості організму пацієнта до палички Коха. Цей процес в медичних колах називають «сенсибілізація». Внаслідок цього при попаданні в порожнину плеври навіть декількох одиниць мікробів, реактивний випіт почне накопичуватися в кілька разів швидше. І в даній ситуації це є серйозним ускладненням, яке може привести до летального результату. Туберкульозний гідроторакс вражає здебільшого тільки дорослих пацієнтів, практично не зачіпаючи дітей.
Туберкульозний гідроторакс
Головні причини розвитку неінфекційного ексудативного плевриту:
- ниркова недостатність у хронічній формі;
- травма грудної клітки, при якій в порожнину плеври почалося крововилив;
- пухлини крові переважно злоякісного характеру;
- хронічна недостатність кровообігу;
- інфаркт легені;
- цироз печінки (поширена причина правостороннього гідроторакс);
- захворювання сполучної тканини аутоімунного характеру. До них відносять колагенози, ревматизм та інше;
- карциноматоз, мезотеліома та інші злоякісні пухлиноподібні утворення в легенях;
- при запаленні підшлункової залози можливий розвиток лівостороннього гідроторакс.
Симптоматика
Вираженість симптомів ексудативного плевриту безпосередньо залежить від двох факторів:
- тяжкості патології (особливо важко протікає гідроторакс туберкульозної етіології);
- швидкості і обсягу випоту.
Клінічна картина, характерна для плевриту з накопиченням ексудату:
- сухий кашель;
- підвищена стомлюваність;
- слабкість у всьому тілі;
- шкірні покриви набувають синюшний відтінок;
- з боку локалізації ураження хворий відчуває тяжкість;
- можливе виникнення відчуття нестачі повітря, наростає паніка;
- серцевий ритм прискорюється, можлива аритмія;
- з-за нестачі повітря відбувається набухання вен в області шиї;
- характерний симптом – пацієнт приймає вимушене положення. Як правило, він лягає на бік, уражену плевритом;
- у зоні скупчення випоту чітко візуалізуються ребра.
Якщо в цей момент пацієнта огляне лікар, то при аускультації зони локалізації гідроторакс він почує повна відсутність дихальних шумів. Також при перкусії в нижньому відділі враженого легкого буде відзначатися притуплення звуку.
Найбільш небезпечний симптом – переміщення серця в здорову сторону. Це відбувається при великому скупченні гною. Якщо це станеться, то можливий перегин нижньої порожнистої вени, яка постачає кров у серце. Як наслідок, його кровопостачання порушиться.
Всі наведені симптоми важливо знати, оскільки захворювання може розвинутися стрімко і від своєчасного звернення до лікаря може залежати не тільки збереження здоров’я людини, але і його життя.
Фази
У медицині чітко позначені три фази розвитку хвороби:
- фаза ексудації. Її загальна тривалість не перевищує трьох тижнів. Протягом цього часового відрізку в порожнині плеври відбувається поступове накопичення випоту. За деякими даними (свідчення лікарів, історія хвороби пацієнтів) було виявлено, що в цей період об’єм рідини може досягати 10 літрів! Симптоми ексудативного плевриту на даній стадії виражені досить яскраво;
- фаза стабілізації. Для неї характерне призупинення освіти випоту, але його адсорбція ще не починається. Симптоми стають менш вираженими, і клінічна картина стабілізується;
- фаза резорбції. Часовий показник – максимум три тижні. У цей час відбувається розсмоктування ексудату та утворення шварт.
Діагностика
При виявленні перших симптомів розвитку гідроторакс рекомендовано в терміновому порядку звернутися в медичний заклад для проведення діагностики і виявлення причини захворювання.
Інформативні методики діагностики:
- фізикальна. При її проведенні лікарі відзначають відставання ураженої сторони грудної клітки при акті дихання, його ослаблення, притуплення перкуторного звуку при перкусії, шум плескоту при аускультації;
- рентгенологічне обстеження (методика діагностики гідроторакс будь-якої етіології, в тому числі і туберкульозної). В нижніх відділах легень відзначається значне затемнення;
- УЗД плевральної порожнини;
- торакоцентез. Дану процедуру проходять всі пацієнта з підозрою на ексудативний плеврит. Під час її проведення лікарі отримують деяку частину випоту, яку потім використовують для цитологічного, бактеріологічного і біохімічного дослідження;
- торакоскопия;
- комп’ютерна томографія легенів;
- біохімічний аналіз крові.
Всі отримані дані в обов’язковому порядку лікар записує в історію хвороби пацієнта. Всі подальші аналізи також додаються туди для спостереження за динамікою.
Лікування
Лікування ексудативного плевриту в першу чергу спрямоване на евакуацію скупчення гною з порожнини плеври, а також на лікування основного захворювання, яке спровокувало гідроторакс.
Якщо в плевральній порожнині накопичилася значна кількість випоту, в екстреному порядку виконується дренування порожнини. Під час цієї хірургічної маніпуляції проводиться повне видалення рідини з плеври. Після процедури зникає або зменшується деяке число симптомів, серед яких задишка, температура тіла, набухання шийних вен та інше.
Видалення рідини з плевральної порожнини
З урахуванням основного діагнозу, зафіксованого в історії хвороби, призначається медикаментозна терапія:
- при ексудативному плевриті туберкульозної етіології показана туберкулостатическая терапія;
- антибактеріальна терапія;
- цитостатична;
- гормонотерапія (призначення глюкокортикоїдів).
Другий етап — симптоматичне лікування. Лікар призначає препарати, дія яких спрямована на зменшення вираженості симптомів:
- протикашльові;
- анальгетики;
- НВП;
- сечогінні;
- десенсибілізуючі.
Дозування призначених синтетичних медикаментозних препаратів фіксуються в історії хвороби.
Також хороший ефект дає фізіотерапевтичне лікування. Якщо немає певних протипоказань, призначають парафінотерапію і електрофорез.
Профілактика
Профілактика гідроторакс, в першу чергу, полягає в попередженні і своєчасному лікуванні захворювань, які можуть вражати плевру. Також варто зайнятися зміцненням своєї імунної системи.
