Синдром зап’ястного каналу – це поширена патологія, яка відноситься до категорії тунельних синдромів і характеризується компресією або ішемією серединного нерва. Такий недуг найбільш часто діагностується в осіб середнього віку, причому в жінок у кілька разів частіше, ніж у чоловіків.
Подібне захворювання вважається професійною патологією, проте також нерідко розвивається на тлі протікання інших недуг. Тим не менш, нерідкі випадки розвитку хвороби під час внутрішньоутробного розвитку плоду.
Основними клінічними ознаками прийнято вважати больовий синдром і порушення чутливості в великому, вказівному, середньому і безіменному пальці кисті. Крім цього відзначається незграбність рухів верхніми кінцівками.
Процес встановлення правильного діагнозу в обов’язковому порядку повинен включати в себе неврологічний огляд, ряд лабораторно-інструментальних процедур, а також кілька специфічних тестів.
Лікування синдрому зап’ястного каналу в переважній більшості ситуацій носить консервативний характер, проте вкрай рідко звертаються до хірургічного втручання.
У міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду подібне розлад володіє власним значенням. Код за МКХ-10 – G56.0.
Етіологія
Виникнення синдрому зап’ястного каналу нерідко зумовлене вродженими порушеннями цій області кисті, наприклад, звуженням або особливостями будови. Одним з провокуючих чинників є статева приналежність – широка поширеність такої хвороби пояснюється тим, що для представниць жіночої статі характерний вузький карпальний канал.
Однак найбільш часто така патологія є наслідком:
- широкого спектру травм кісток зап’ястя;
- вивиху променево-зап’ясткового суглоба;
- акромегалію – це така хвороба, при якій спостерігається розростання не тільки кісток, але і м’яких тканин кінцівок до непропорційних розмірів, що тягне за собою защемлення серединного нерва;
- синовіту або тендоваганита;
- артриту, як при гострому, так і при хронічному перебігу;
- деформуючого остеоартрозу характеру;
- подагри та туберкульозу;
- новоутвореннями доброякісного або злоякісного перебігу, локалізуються в області зап’ястя;
- надлишкової набряклості тканин в період вагітності – чи варто відзначити, що після появи малюка на світ хвороба самостійно проходить;
- ниркової недостатності;
- патологій з боку ендокринної системи – сюди варто віднести цукровий діабет, гіпотиреоз та клімакс;
- безконтрольного застосування оральних контрацептивів;
- професійної діяльності, в ході якої людина отримує багаторазові травми зони згинання-розгинання кисті;
- порушення місцевого кровопостачання або ішемії;
- тривалого переохолодження організму;
- генетичної схильності;
- присутності у людини будь-якої стадії ожиріння;
- тривалої роботи за комп’ютером;
- запального ураження сухожиль.
Пік захворюваності припадає на вікову категорію від 40 до 60 років.
Симптоматика
При протіканні такого синдрому найчастіше уражаються обидві руки, однак, в першу чергу, клінічні ознаки будуть висловлюватися «робочої» кінцівки, тобто на правій руці у правшів і на лівій – у лівшів.
Перші симптоми виражені слабо, чого дуже часто люди просто їх ігнорують або списують на інші розлади. Таким чином, першими проявами зап’ястного синдрому будуть:
- відчуття поколювання пальців;
- незграбність під час рухів або при спробі що-небудь узяти;
- болі, що локалізуються в проміжку від зап’ястя до ліктя;
- сильний свербіж шкіри на долонній поверхні;
- ранкова і нічна скутість рухів;
- блідість шкірного покриву;
- оніміння пальців хворий руки;
- набряклість верхніх кінцівок.
Симптоми синдрому зап’ястного каналу
Крім цього, симптоми синдрому зап’ястного каналу представлені:
- атрофією м’язів;
- истончением м’язової тканини;
- пекучими болями;
- візуальним зменшенням розмірів м’язів;
- деформацією кисті;
- зниженням місцевої температури – долоню на дотик буде холодніше, ніж все інше тіло;
- підвищеним або зниженим виділенням поту;
- потовщенням шкірного покриву долоні;
- помутнінням нігтьових пластин.
Варто зазначити, що при виникненні перших ознак людський організм робить самостійні спроби позбутися від недуги – у таких випадках між хрящами кисті верхньої кінцівки відзначається скупчення лімфатичної рідини.
При адекватному функціонуванні всіх внутрішніх органів і систем, запалені чи уражені клітини вимиваються, а така рідина розсмоктується сама по собі. Однак якщо навантаження на руки зростає і носить постійний характер, то запальний процес тільки посилюється.
Таким чином, проблема ускладнюється – природний процес терапії зап’ястного синдрому призводить до прямо протилежного результату. З цього випливає, що відбувається формування набряклості лімфатичної рідини в суглобах, припливи якій виразно відчуваються в нічний час доби.
Діагностика
Встановленням правильного діагнозу займається лікар-невролог, який не тільки призначає лабораторні та інструментальні обстеження, а також самостійно проводить кілька маніпуляцій, а саме:
- вивчає історію хвороби – для виявлення найбільш характерного етіологічного чинника з патологічної основою;
- збирає та аналізує життєвий анамнез – для з’ясування того, який спосіб життя веде пацієнт;
- ретельний огляд і пальпація зап’ястя, що спрямоване на оцінювання рухової функції та чутливості ураженого сегмента;
- детальний опитування хворого – для з’ясування не тільки першого часу, але і ступеня вираженості клінічних ознак синдрому зап’ястного каналу.
Серед специфічних неврологічних діагностичних заходів варто виділити:
- тест Тінеля – полягає в тому, що лікар легко постукує область променево-зап’ясткового суглоба, що при даному недугу провокує біль і парестезію великого, вказівного і середнього пальця руки. При цьому больові відчуття нерідко поширюються в область передпліччя;
- тест Фалена – пацієнта просять зігнути кисть і утримувати її так протягом декількох хвилин. Це викликає виникнення оніміння, болю і парестезій;
- манжетний тест – плече хворої кінцівки здавлюють за допомогою манжета тонометра до зникнення пульсу – таке положення утримують хвилину. Після цього виникає типова для такої хвороби симптоматика;
- постуральную провокацію – прямі руки піднімають над головою і тримають приблизно 1 хвилину. Результат буде аналогічним, що і при вищеописаних тестах.
Для підтвердження діагнозу прийнято використовувати такі інструментальні процедури:
- електроміографію;
- электронерографию;
- пункцію;
- УЗД, КТ і МРТ променево-зап’ясткового суглоба;
- рентгенографію.
На додаток потрібно біохімічний аналіз крові.
Крім невролога в процесі діагностування також беруть участь:
- ортопед;
- ендокринолог;
- травматолог;
- онколог;
- нейрохірург – приймає рішення про необхідність здійснення операції.
Синдром променево-зап’ясткового каналу диференціюють від таких недуг:
- невропатія променевого або ліктьового нерва;
- поліневропатія верхніх кінцівок;
- вертеброгенні синдроми;
- шийний спондилоартроз;
- остеохондроз.
Лікування
Після встановлення остаточного діагнозу роблять консервативні спроби порятунку від недуги. Цього можна досягти шляхом:
- знерухомлення кисті шиною на 2 тижні;
- прийому лікарських препаратів;
- фізіотерапевтичних процедур;
- виконання вправ лікувальної гімнастики;
- ручного або апаратного масажу;
- використання народних засобів, але тільки після попередньої консультації у лікаря.
Вправи при синдромі зап’ястного каналу
Медикаментозне лікування синдрому зап’ястного каналу передбачає:
- прийом НПЗЗ і препаратів нікотинової кислоти;
- застосування глюкокортикостероїдів, діуретиків і судинорозширювальних речовин;
- введення новокаїнових блокад і анестетиків;
- використання вітамінних комплексів і міорелаксантів.
Серед фізіотерапевтичних процедур найбільш ефективними є:
- лікарський електрофорез;
- ультрафонофорез;
- ударно-хвильова терапія;
- голковколювання;
- грязелікування;
- аплікації з диметилсульфоксидами.
Терапія в домашніх умовах, за допомогою засобів народної медицини, спрямована приготування відварів на основі:
- обліпихи;
- багна;
- брусниці;
- кореня петрушки;
- листя берези;
- мучниці;
- гарбузи і огірки.
Цілюще зілля слід приймати перорально або можна використовувати в якості примочок.
Методи, як лікувати синдром зап’ястного каналу за допомогою лікарського втручання, включають в себе:
- відкриту операцію – на зап’ясті виконують розріз не більше 5 сантиметрів, після чого перетинають зв’язку зап’ястя;
- ендоскопічну хірургічну процедуру – в таких ситуаціях виконується 2 невеликих розрізу – на долоні й на зап’ясті. Потім один з них вводиться ендоскоп, а в другій – інструмент для розсічення зв’язки.
Через 6 місяців після операбельною терапії функціонування кисті повністю відновлюється.
Профілактика і прогноз
Профілактика синдрому зап’ястного каналу
Уникнути виникнення зап’ястного синдрому допоможуть такі нескладні профілактичні рекомендації:
- виконання гімнастики для рук при постійній роботі за комп’ютером;
- уникнення травм, забоїв та переломів зап’ястя;
- недопущення переохолодження організму;
- прийом тільки тих медикаментів, які випише лікар;
- контроль над масою тіла;
- своєчасна повноцінна діагностика та терапія захворювань, що призводять до компресії серединного нерва;
- проходження повного профілактичного огляду в клініці не рідше 2 разів на рік.
Комплексна терапія синдрому зап’ястного каналу і сумлінне дотримання профілактичних заходів практично у всіх випадках дає можливість досягти сприятливого прогнозу, тобто повного одужання або стійкої ремісії. Випадків смертельного результату при такому недугу не зафіксовано.
Приблизно в 10% ситуацій консервативна терапія буде безрезультативною, чому звертаються до операцій, після яких відновлення нормальної роботи пензля в переважній більшості ситуацій досягає 70%. Незручність рухів і слабкість кисті може зберегтися на все життя.
Ускладнень у подібного захворювання не спостерігається, однак вкрай рідко зустрічається рецидив синдрому зап’ястного каналу, що є прямим показанням до хірургічного втручання.
