Катаральний езофагіт – ураження слизової оболонки стравоходу, яке спровоковано запальним процесом. Слід зазначити, що в більшості випадків катаральний езофагіт виступає наслідком інших гастроентерологічних захворювань, тобто носить вторинний характер, однак не виключається і самостійне розвиток патологічного процесу.
Як подформа цього захворювання може виникати дистальний катаральний езофагіт. В такому випадку патологічний процес буде строго локалізована в нижній третині стравоходу. Якщо терапію не почати вчасно, то катаральна форма переходить в ерозивний езофагіт, який має неприємні прогнози.
Ураження стравоходу може носити дифузний або обмежений характер, в цьому випадку все залежить від етіологічного фактора. Усунення цього захворювання здійснюється консервативними методиками, з обов’язковою дієтотерапією. Статевого та вікового обмеження немає, однак у дітей діагностується досить рідко.
Етіологія
Катаральний езофагіт може бути обумовлений як зовнішніми, так і внутрішніми етіологічними факторами. До внутрішніх слід віднести:
- дистальний рефлюкс-езофагіт – з-за регулярного закидання вмісту шлунка в стравохід починається запальний процес, що вражає слизову стравоходу;
- гастрит в гострій і хронічній формі;
- гастроентерит;
- грижа стравохідного отвору діафрагми;
- недостатність кардії;
- панкреатит;
- виразкові ураження шлунка;
- синдром Золлингераэллисона;
- онкологічні процеси в області ШЛУНКОВО-кишкового тракту;
- віруси грипу, простого герпесу, грибки роду Candida;
- тривалий прийом важких препаратів – антибіотиків, анальгетиків, цитостатиків;
- гострий стоматит;
- наслідки після операбельного втручання в ШКТ.
До зовнішніх етіологічних чинників слід віднести наступне:
- зловживання алкоголем і сурогатами, тютюнопаління;
- недостатня кількість свіжих овочів, фруктів, зелені в раціоні;
- зловживання їжею, яка подразнює слизову кишечника;
- часті перекуси на ходу, погане пережовування їжі;
- недотримання дієтичного харчування при наявності хронічних гастроентерологічних захворювань;
- хронічні стреси, постійне нервове напруження, що також може призводити до переїдання або поганому перетравленню їжі з усім необхідним;
- вживання дуже гарячої їжі.
Окремо слід сказати про те, що катаральний езофагіт може бути наслідком неправильно проведених медичних маніпуляцій, зокрема езофагогастродуоденоскопії.
Катаральний езофагіт
Класифікація
За характером перебігу розрізняють:
- гостру форму;
- хронічну.
За ступенем тяжкості патологічного процесу виділяють:
- перша ступінь – на слизовій стравоходу можуть утворюватися невеликі вогнища запалення, злиття ні, досить часто протікає безсимптомно;
- друга ступінь – кілька уражених зон, можуть групуватися між собою. Хворого може турбувати печія, біль в загрудинної області;
- третя ступінь – запальний процес вражає більше половини слизової шлунка, явно виражена симптоматика захворювання може турбувати хворого незалежно від прийому їжі;
- четверта ступінь – вражається більше 75% слизової органу, можуть утворюватися виразки, стриктура стравоходу.
Якщо почати лікування на перших стадіях розвитку хвороби, то можливо повне одужання, і ризик розвитку ускладнень зводиться до мінімуму.
Симптоматика
На початковій стадії розвитку, катаральний езофагіт може протікати безсимптомно. Хворого можуть зрідка (найчастіше після вживання великої кількості жирної і важкої їжі) турбувати напади печії, болю в животі.
По мірі посилення тяжкості захворювання можливо прояв наступної клінічної картини:
- печія з відрижкою;
- гикавка;
- неприємний запах з рота;
- нудота, блювота;
- болі у шлунку, що може віддавати в загрудинную область;
- порушення ковтальної функції;
- підвищена слинотеча;
- при фізичних навантаженнях біль у животі може посилюватися.
У деяких випадках може бути порушення акту дефекації — тривалі закрепи можуть чергуватися з нападами діареї.
Якщо є катаральний рефлюкс-езофагіт, то до загальної клінічній картині можуть приєднуватися наступні ознаки:
- біль у животі буде віддавати в межлопаточную область і ліву частину грудної клітки;
- відрижка кислим;
- у дітей після годування може бути зригування;
- болі в шлунку носять переймоподібний характер, у міру посилення захворювання можуть турбувати хворого навіть у стані спокою.
Гостра форма захворювання характеризується раптово виникає, інтенсивної клінічною картиною, яка може самостійно регресувати через 1-2 тижні, в залежності від етіологічного чинника. Однак це не слід розцінювати як одужання – гостра форма може переходити в хронічну, яка протікає практично безсимптомно, але так само може провокувати розвиток серйозних ускладнень.
Слід зазначити, що подібна клінічна картина може спостерігатися не тільки при езофагіті, але і інших захворюваннях, тому самостійно співставляти симптоми і лікування неприпустимо. Коректний курс лікування може призначати тільки лікар після проведення всіх необхідних діагностичних заходів.
Діагностика
При наявності вищеописаною клінічної картини хворому слід звертатися за консультацією до гастроентеролога. В першу чергу лікар проводить фізикальний огляд хворого з пальпацією болючою області. Під час первинного огляду гастроентеролог повинен встановити наступне:
- коли саме почала проявлятися симптоматика і що цьому передувало (можливо, переїдання, вживання занадто кислою або гострої їжі, прийом деяких медикаментів);
- є в анамнезі хворого хронічні захворювання гастроентерологічного характеру;
- були операції на ШКТ.
Важливо – якщо пацієнт приймав будь-які засоби для усунення ознак без призначення лікаря, слід повідомити про це до початку проведення діагностичних заходів. Обумовлено це тим, що деякі препарати можуть призводити до змащеній клінічній картині, і, як наслідок, неправильної постановки діагнозу.
Для уточнення діагнозу і визначення етіології можуть проводитися такі діагностичні заходи:
- внутрішньостравохідна рН-метрія;
- рентгенографія стравоходу – цей метод інструментальної діагностики проводиться лише при підозрі на онкологічний процес;
- езофагеальна манометрія – для визначення моторики шлунка;
- езофагоскопія шлунка – найбільш інформативний метод при підозрі на це захворювання, однак використовують його лише в тих випадках, коли немає симптоматики загострення недуги;
- ендоскопічна біопсія з парканом тканини слизової для подальшого гістологічного дослідження.
Визначити етіологію захворювання і призначити правильне лікування лікар може лише після отримання всіх необхідних результатів дослідження. Самолікуванням займатися не рекомендується.
Лікування
Катаральний езофагіт добре піддається лікуванню консервативними методами. Обов’язкове дотримання дієти.
Медикаментозне лікування може включати в себе прийом таких препаратів:
- антибіотики, якщо встановлена інфекційна природа захворювання;
- протигрибкові при відповідній природі недуги;
- спазмолітики;
- обволікаючі – нітрат вісмуту, карбонат кальцію;
- в’яжучі – нітрат срібла, колоїдне срібло, танін;
- анестетики місцевої дії;
- препарати для поліпшення моторики шлунка;
- репаранты ін’єкційно, при четвертого ступеня ураження слизової оболонки стравоходу.
Дієтичний стіл №1
Слід зазначити, що лікування одними тільки ліками буде неефективно, якщо не дотримуватися оптимальний режим харчування. При цьому захворюванні можуть призначити хворому дієтичний стіл №1, який передбачає наступне:
- повністю виключаються приправи, сіль обмежується;
- виключаються продукти харчування, які можуть подразнювати слизову — кисла, жирна, груба їжа;
- їжа повинна бути тільки пюреподібного, рідкої або слизової, вживатися виключно в теплому вигляді;
- хворий повинен харчуватися часто, невеликими порціями.
При загостренні захворювання в перші добу слід повністю відмовитися від їжі, рекомендований теплий неміцний чай, мінеральна вода без газу, трав’яні відвари. В окремих випадках на деякий час хворий може перебувати на парентеральному харчуванні.
Якщо катаральний езофагіт розвинувся на тлі іншого гастроентерологічного захворювання і на даний момент хворий проходить лікування шляхом прийому таблетованої форми ліків може здійснюватися заміна на парентеральні форми цих препаратів.
В цілому за умови вчасно розпочатого лікування можливе повне видужання, суттєвих ускладнень можна уникнути. При хронічній формі захворювання, для максимального подовження фази стійкої ремісії слід постійно дотримуватися дієти і спостерігатися у гастроентеролога.
Профілактика
Профілактика цього гастроентерологічного захворювання полягає в наступному:
- відмова від надмірного вживання спиртних напоїв;
- виключення з раціону грубої їжі;
- харчування своєчасно і без поспіху, ретельно пережовуючи їжу;
- своєчасне лікування всіх гастроентерологічних хвороб.
Крім цього, потрібно пам’ятати, що своєчасна діагностика захворювання істотно підвищує шанси на повне одужання, тому потрібно систематично проходити огляд у гастроентеролога в профілактичних цілях.
