Епікондиліт – це патологія, яка вражає тільки область ліктьового суглоба і призводить до порушення його функцій. Основною причиною формування такої хвороби виступає фізичне перенапруження в сукупності з приєднанням запального процесу. Однак клініцисти виділяють кілька окремих факторів.
Першим і головним симптомом недуги виступає інтенсивна біль, на тлі якої формуються інші клінічні прояви.
Встановлення правильного діагнозу вимагає комплексного підходу, а лікування найчастіше проводиться консервативними способами.
У міжнародній класифікації захворювань недугу можна знайти під кількома кодами, які відрізняються за формою хвороби. Таким чином, код за МКХ-10 – М77.0 і М77.1.
Етіологія
Основним фактором формування патології виступає перенапруження ліктьового суглоба фізичного характеру, однак дегенеративні зміни передують запалення.
Спровокувати цей вид недуги можуть:
- важкі умови праці, за яких людина змушена постійно напружувати м’язи плеча та передпліччя;
- постійні мікротравми цій галузі;
- хронічні спортивні перевантаження;
- порушення місцевого кровообігу;
- прямі травми плеча або ліктя;
- остеохондроз;
- плечолопатковий періартрит або остеопороз.
Таке захворювання дуже часто зустрічається у осіб, сфера діяльності яких безпосередньо пов’язана з однотипними рухами рук, зокрема, з поворотом передпліччя всередину і долонею вниз або розворотом лікті назовні, а долоня направлена вгору.
З цього випливає, що основну групу ризику становлять:
- працівники галузі сільського господарства;
- будівельники і лікарі;
- спортсмени, а саме боксери, тенісисти, штангісти, гольфісти, а також люди, що займаються гирьовим спортом і важкою атлетикою;
- музиканти і робітники сфери обслуговування, наприклад, перукарі.
Необхідно врахувати, що самі по собі вищевказані умови праці не є фактором формування епіконділіта ліктя. Недуга розвивається на тлі найсильнішої перевантаження м’язів передпліччя, за умови, що з’являються мікротравми тканин суглоба. Як наслідок, починає формуватися запалення, невеликі рубці – вони ще більше впливають на зниження стійкості сухожиль до фізичних навантажень.
Рідше хвороба розвивається на тлі:
- слабкості зв’язкового апарату ліктьового суглоба – але за умови його вродженої форми;
- одноразового сильного м’язового надмірної напруги.
Класифікація
Латеральний і медіальний епікондиліт
Клініцистами прийнято виділяти кілька форм перебігу хвороби:
- зовнішній чи латеральний епікондиліт ліктьового суглоба – утворюється набагато частіше протилежної різновиди патології. Характеризується більш повільним прогресуванням і важким перебігом. Найчастіше спостерігається у представників чоловічої статі і призводить до ураження короткого променевого розгинача кисті;
- внутрішній або медіальний епікондиліт ліктьового суглоба – самий рідкісний тип хвороби, який найчастіше діагностують у представниць жіночої статі. При цьому відбувається ураження променевого згинача кисті.
Крім цього, існує три стадії хвороби:
- підгостра – характеризується появою незначних болів і слабкістю м’язів;
- гостра – відрізняється виразом сильного больового синдрому;
- хронічна – головний клінічний ознака має гнітюче, але постійне прояв. Про такий характер перебігу хвороби кажуть, коли чергування симптомів загострення і ремісії спостерігається більш трьох місяців.
Симптоматика
Зовнішній епікондиліт виражається наступними ознаками:
- локалізація болю знаходиться на зовнішній поверхні ліктьового суглоба. Посилення болю відбувається під час розгинання або обертання кисті;
- слабкість м’язів ураженої верхньої кінцівки;
- поява болючості при спробі взяти зі столу повну чашку;
- неприємні відчуття, що виникають у випадках натискання на латеральний мищелок.
Внутрішній епікондиліт визначається наступною симптоматикою:
- вогнище болю розташовується з внутрішнього боку ліктьового суглоба;
- слабкість м’язів з ураженої сторони під час хапання;
- посилення болю під час утримання хворої руки під прямим кутом, а також при згинанні передпліччя;
- наявність ущільнень під час пальпації в зоні медіального надвиростка.
Крім цього, досить рідко при такому захворюванні відзначається наявність таких клінічних проявів:
- спазмування капілярів;
- придбання шкірним покривом в ураженій області червоного відтінку;
- підвищення температури в зоні від ліктя до передпліччя.
Діагностика
При появі одного або декількох з вищевказаних ознак необхідно звернутися за консультацією до таких фахівців, як травматолог або ортопед, саме вони знають як лікувати епікондиліт ліктьового суглоба.
Відмінною рисою недуги від інших патологій є те, що при такому захворюванні основу діагностики відіграє первинний огляд, складається з:
- уточнення скарг пацієнта;
- вивчення анамнезу захворювання та життя пацієнта;
- об’єктивного обстеження пацієнта, який ґрунтується на проведенні кількох специфічних тестів, наприклад, на симптоми Томсона і Велта, але тільки якщо хворий буде сама виконувати фізичні вправи. Якщо клініцист буде здійснювати руху ураженої кінцівки, біль та інші симптоми епіконділіта ліктьового суглоба висловлюватися не будуть.
Варто зазначити, що тест Томсона полягає в тому, щоб пацієнт стиснув руку в кулак, при цьому вона повинна знаходитися в тильному положенні. Вона буде досить швидко розгортатися так, що долоня буде спрямована вгору.
Щоб виявити симптом Велта пацієнту необхідно утримувати обидва передпліччя на рівні підборіддя, а також одночасно здійснювати згинання і розгинання. Такі дії, виконувані ураженою рукою, будуть помітно відставати від аналогічних процесів, виконуваних здоровою.
Лабораторні обстеження мають сенс тільки у випадках підозри лікаря на наявність гострого запалення в організмі.
Що стосується інструментальних обстежень хворого, то для диференціальної діагностики застосовується КТ, МРТ або рентгенографія.
МРТ ліктьового суглоба
Лікування
Терапія полягає у призначенні консервативних методів терапії і проводиться амбулаторно. Терапія включає в себе:
- накладання шини;
- прийом препаратів;
- фізіотерапевтичні процедури;
- гімнастичні вправи складаються лікарем в індивідуальному порядку для кожного хворого, залежно від форми перебігу такого розладу;
- застосування рецептів нетрадиційної медицини.
Лікування епіконділіта ліками передбачає використання:
- нестероїдних протизапальних препаратів – варто відзначити, що лікарі часто наказують мазі, а не речовини у вигляді таблеток;
- глюкокортикостероїдів – застосовуються в якості внутрішньом’язової ін’єкції в уражену зону. При неефективності можливо повторне введення лікарського засобу, але тільки через кілька діб;
- анестетиків – для нейтралізації больового синдрому.
Серед фізіотерапевтичних процедур варто виділити:
- магнітотерапію;
- вплив інфрачервоного випромінювання;
- лікарські аплікації;
- фонофорез;
- лікарський електрофорез.
Також в лікуванні недуги широко застосовуються:
- гірудотерапія;
- грязелікування;
- масаж;
- голковколювання.
Крім цього, усунення хвороби в домашніх умовах передбачає приготування зілля з лікарських трав і рослин, які застосовуються в якості компресів і для розтирань. Найбільш ефективними природними речовинами для лікування епіконділіта ліктьового суглоба народними засобами виступають:
- кінський щавель;
- лавровий лист;
- кропива;
- оливкова олія;
- зелений чай;
- блакитна глина;
- бджолиний віск;
- сало;
- сік часнику;
- винний спирт;
- листя берези;
- ромашка і чорна бузина.
У тих ситуаціях, коли консервативне лікування епіконділіта було безрезультатно, то пацієнту необхідна операція. Такий спосіб терапії проводиться вкрай рідко, оскільки існує висока ймовірність рецидиву захворювання, посилення болю і формування спаєчних процесів. Тим не менш оперативне лікування передбачає проведення:
- миофасциотомии;
- тенотомії;
- невротомии;
- подовження або висічення сухожилля променевого розгинача або згинача зап’ястка.
Профілактика і прогноз
Профілактичні заходи при такому захворюванні ліктьового суглоба ґрунтуються на наступних правилах:
- виняток однотипних вправ, що перевантажують суглоб;
- носіння фіксатора – але тільки при загостренні хвороби;
- регулярний прийом вітамінних комплексів;
- своєчасне усунення будь-яких запальних процесів.
За умови проведення ранньої комплексної терапії та у випадках дотримання профілактичних рекомендацій можна домогтися сприятливого прогнозу, а саме стійкої ремісії.
