Епідідімоорхит – запальний процес в області яєчка і його придатка. Як правило, патологічний процес починається з хвоста придатка і поступово переходить на весь орган. В основній групі ризику чоловіки вікової групи 20-40 років. У 5% випадків даний недуга вимагає госпіталізації та лікування операбельним методом.
Етіологія
Етіологічні причини розвитку даного запального процесу можна розділити на дві групи — самостійні і як ускладнення з-за іншої недуги. До першої групи слід віднести наступні фактори:
- часте переохолодження;
- перегрів;
- тривале і систематичне носіння вузького білизни;
- часте перекручування яєчка і його придатка.
Контактний (наслідок від інших патологічних процесів) епідідімоорхит може розвинутися внаслідок таких факторів:
- через інфікування сечовивідного каналу;
- при наявності простатиту, уретриту;
- інфекційні недуги ШЛУНКОВО-кишкового тракту;
- ускладнення після проведення ендоскопії;
- сексуальне перезбудження з сильною ерекцією, але без сім’явипорскування;
- ускладнення після травми мошонки;
- при наявності запальних недуг в органах малого тазу.
Також клініцисти відзначають, що у більш рідкісних випадках розвиток цього запального процесу можливо гематогенним шляхом при ангіні або грипі.
Загальна симптоматика
На початковій стадії розвитку эпидидимоорхита симптоми можуть не проявлятися, що значно ускладнює подальше лікування. По мірі розвитку запального процесу можна спостерігати такі симптоми:
- підвищена температура всього тіла і локально, в місці запалення;
- збільшення в розмірах ураженого яєчка та придатка;
- при пальпації в області яєчка відчувається ущільнення, що говорить про скупчення рідини;
- в області мошонки відчувається різкий біль при русі, яка може віддавати в пах. У стані спокою біль носить характер тянуще-ниючий;
- набряклість, сильне почервоніння ураженого місця;
- озноб.
При хронічній формі захворювання в мошонці може накопичуватися гній. В деяких випадках він висушується самостійно. В іншому випадку потрібне хірургічне дренажування.
Слід зазначити, що якщо запальний процес розвивається на тлі іншого захворювання, симптоми, перераховані вище, можуть бути відсутніми. Клінічна картина може проявлятися наступним чином:
- нестабільна температура тіла і в місці ураженого органу;
- наявність дрібних ущільнень у мошонці;
- больові відчуття можуть з’являтися періодично;
- сторонні виділення з сечовипускального каналу;
- утруднене сечовипускання.
При запущеній формі хвороби ущільнення в мошонці можуть перетворитися в свищі.
Класифікація
За характером перебігу епідідімоорхит розрізняють двох форм:
- гостра;
- хронічна.
Клініцисти відзначають, що гостра стадія розвитку запального процесу набагато краще піддається лікуванню, ніж патологія в хронічній формі.
Діагностика
При перших же симптомах слід негайно звернутися до лікаря. Самолікування може призвести до серйозних ускладнень.
Після первинного огляду і з’ясування анамнезу, проводиться додаткова діагностика. Стандартна програма включає в себе наступне:
- загальне та біохімічне дослідження крові;
- тест на ЗПСШ;
- УЗД мошонки і сечостатевої системи;
- мазок з уретри;
- загальне дослідження сечі.
Якщо за результатами даних аналізів виявити причину розвитку запального процесу неможливо, використовуються методи диференційної діагностики.
Лікування
Як правило, при гострій формі эпидидимоорхита досить медикаментозної терапії — хірургічне втручання не потрібна. Лікування недуги включає в себе наступне:
- медикаментозна терапія;
- носіння спеціального підтримує бандажа;
- строгий постільний режим.
Медикаментозна терапія при лікуванні гострої та хронічної форми недуги включає прийом таких препаратів:
- антибіотики;
- протизапальні;
- аміноглікозиди.
Режим дозування і тривалість прийому препаратів призначає тільки лікар. Використання будь-яких препаратів самостійно, або застосування народних засобів може тільки погіршити становище і спровокувати серйозне ускладнення. Якщо консервативне лікування не дає належних результатів, використовується хірургічне втручання проводиться усунення вогнища.
Слід зазначити, що при своєчасно розпочатому лікуванні і правильно підібраною медикаментозної терапії дане захворювання не призводить до ускладнень.
Профілактика
Профілактика захворювання включає в себе наступні заходи:
- своєчасне лікування всіх запальних і інфекційних хвороб;
- носіння зручного білизни з натуральної тканини;
- попередження перегріву чи переохолодження сечостатевої системи;
- ведення здорового способу життя.
Дотримання цих нескладних правил на практиці дає можливість запобігти розвитку не тільки эпидидимоорхита, але й інших хвороб сечостатевої системи.
