Ожиріння : симптоми і лікування

161

Ожиріння – це такий стан організму, при якому його клітковині, тканинах і органах починають накопичуватися в надлишку жирові відкладення. Ожиріння, симптоми якого полягають у збільшенні ваги від 20% і більше при порівнянні з середніми величинами, є не тільки причиною загального дискомфорту. Воно також призводить до появи психо-фізичних проблем на цьому тлі проблем з суглобами і хребтом, проблем, пов’язаних з сексуальним життям, а також проблем, пов’язаних з розвитком інших станів, що супроводжують такого роду змін в організмі.

Загальний опис

Так, ожиріння, на додаток до перерахованих вище проблем, підвищує ризик розвитку у пацієнтів ряду досить серйозних захворювань. До їх числа, наприклад, відноситься атеросклероз і гіпертонія, ішемічна хвороба серця (ІХС), інсульт, інфаркт міокарда. Крім того, ожиріння часто є супутником цукрового діабету, ніж нерозривно з ним пов’язане – саме ожиріння виступає в якості однієї з основних причин, що привертають, до його розвитку. До захворювань, які можуть розвинутися на тлі ожиріння, можна також додати захворювання печінки і нирок. Більш того, розглянуті в якості супутніх ожирінню проблем захворювання при ожирінні можуть стати причиною інвалідності, визначаючи до того ж і досить високий відсоток летальності по кожному з варіантів. Як доповнення по цій частині можна також відзначити, що гіпертонічна хвороба у пацієнтів з ожирінням відзначається в середньому в три рази частіше, ніж у осіб з вагою в межах норми, в той час як ішемічна хвороба серця і стенокардія, знову ж таки, у пацієнтів з ожирінням, виявляється до 3-4 разів частіше, ніж у осіб з вагою в межах норми.

Перенесення пацієнтами з ожирінням будь-якого типу захворювань, в тому числі «звичайних» ГРВІ та грипу, відбувається в більш тяжкою і тривалою формою порівняно з перебігом цих захворювань у пацієнтів з нормальною вагою, крім того, при ожирінні значно підвищується ризик розвитку ускладнень на фоні перенесення таких захворювань. Також відзначимо, що ожиріння не тільки може проявлятися як самостійного захворювання, але може і виступати в якості одного з симптомів, відповідно, іншого типу захворювань.

Найбільшою мірою схильні до ожиріння жінки, причому така схильність за ним вдвічі перевищує схильність до ожиріння чоловіків. В якості критичного вікового інтервалу для розвитку ожиріння можна визначити вік в 30-60 років. На підставі проведених досліджень по ожирінню експертами ВООЗ виявлено, що ожиріння є практично світовою епідемією, причому ця епідемія актуальна для мільйонів жителів населення нашої планети, незалежно від їх приналежності до конкретної соціальної, національної, професійної, вікової, статевої чи іншої групи. Тільки по Росії ожиріння діагностується в середньому у 30% населення працездатного віку, в той час як ще 25% населення актуальна проблема надмірної ваги.

Ожиріння : симптоми і лікування
Ожиріння: як це відбувається

Ожиріння: причини

В якості супутніх розвитку ожиріння причин можна розглядати наступні:

  • порушення балансу між витрачається енергією і споживаної їжею (тобто їжі споживається більше, ніж витрачається енергії);
  • генетичні порушення;
  • ожиріння розвивається не на ґрунті ендокринних порушень (саме зв’язок з ендокринними порушеннями розглядається при ожирінні в якості основної причини), а в результаті порушень роботи кишечника, печінки, підшлункової залози.

Крім того, можна виділити і ряд факторів, що привертають до розвитку ожиріння:

  • генетичні фактори (знижена ферментативна активність ліполізу або підвищена ферментативна активність ліпогенезу);
  • малорухливість способу життя;
  • надмірність споживання пацієнтами легкозасвоюваних вуглеводів (насичена цукрами їжа; солодкі напої тощо);
  • порушення харчування (в даному випадку маються на увазі порушення харчової поведінки, що зумовлюють розлади прийому їжі (анорексія, булімія тощо));
  • актуальність певного типу захворювань, зокрема як такі розглядаються захворювання області ендокринології (гіпотиреоз, гіпогонадизм тощо);
  • вживання психотропних препаратів;
  • часті стреси;
  • порушення сну, недосипання.

Вкрай рідко розвиток ожиріння пов’язується з деякими видами травм або з попереднім оперативним втручанням. В якості можливого варіанту першої зв’язку, наприклад, можна виділити ураження гіпофіза вогнепальним пораненням, в якості другого, оперативного втручання, відповідно, можна позначити видалення яєчників.

Окремі випадки ожиріння зв’язуються з станами, провоцируемыми інфекційними енцефалітом, пухлинними утвореннями ендокринних залоз, приміром, це пухлина кори наднирників або пухлина гіпофіза. Також причиною ожиріння, знову ж таки, в деяких випадках, може стати розвиток атрофічного процесу, наприклад, його розвиток у щитоподібній залозі, що визначає такий тип ожиріння, як ендокринне ожиріння. Гіпофіз зокрема містить у собі два основних гормону, за рахунок яких забезпечується регуляція жирового обміну. Крім цього, він тісно пов’язаний із іншого типу ендокринними залозами в нашому організмі, які, в свою чергу, також відіграють важливу роль у процесах жирового обміну (тут зокрема слід виділити процеси такого обміну з корою наднирників і з статевими залозами).

У переліку причин нами вже було зазначено, що захворювання обміну речовин розглядаються в числі факторів, що провокують розвиток ожиріння, в якості основного обумовлює його варіанту, при цьому не завжди це обумовлюється ураженням будь-яких вісцерального чи ендокринного органу. Досить часто ожиріння безпосереднім чином пов’язано з порушеннями в менструальному циклі жінок, вони ж, у свою чергу, особливо часто проявляються за умови дебюту ожиріння у період раннього віку. Що примітно, повні жінки досить рано стикаються з проблемою у вигляді порушення метаболізму, пов’язаної з статевими стероїдами, з-за чого вивільнення гонадотропінів відбувається в прискореному темпі, а це, в свою чергу, призводить до ановуляції, тобто до відсутності овуляції.

Ожиріння: особливості патогенезу

Патогенез, тобто особливості процесів, що обумовлюють у підсумку розвиток у пацієнта ожиріння, однозначно визначити не можна. Зокрема причину розвитку патологічного ожиріння можна позначити лише невідповідністю (дисбалансом) витрачається організмом енергії, споживаної їжею (і її калорійністю зокрема). Основне питання в такому випадку зводиться до невідповідності ефекту з боку ауторегуляторных механізмів, які забезпечують протягом багатьох років сталість нормальних показників ваги у здорових людей. Адже якщо розглядати ситуації, наприклад, з вимушеним спокоєм (травма) або з примусом в прийнятті їжі (перегодовування), то надлишковий поява жиру часто стає результатом тимчасовим, тобто воно актуально до тих пір, поки не настане одужання або поки режим харчування не стабілізується (не зміниться під індивідуально регульовані потреби). З цієї причини можна позначити, що стійке ожиріння розвивається саме в результаті функцій кори головного мозку за рахунок формування умовно-рефлекторних зв’язків та комплексу інших процесів.

Таким чином, в якості основного варіанту для розвитку ожиріння можна розглядати порушення, що виникають у функціях основних центральних механізмів, а саме – гіпоталамуса та кори головного мозку, саме в них зосереджені ті центри, за рахунок яких регулюється апетит. Повертаючись до зв’язку споживаної їжі та витрат енергії, можна припустити, що особливості цієї зв’язку обумовлюються саме функціональними особливостями зазначених центрів. Вони, в свою чергу, можуть бути як вродженими, так і набутими (маються на увазі варіанти, обумовлені характером харчування, вихованням, укладом життя сім’ї тощо). При травмах, безпосереднім чином зачіпають область таких центрів, з супутнім їм запаленням або без нього, може розвинутися ожиріння, обумовлене порушенням функцій центрів, що забезпечують регуляцію апетиту.

Ожиріння: класифікація

ВООЗ у 1997 році на підставі зіставлення досліджень і вивчення відповідних критеріїв була розроблена класифікація, в якій, відповідно, були позначені ступеня ожиріння. Така класифікація ґрунтується на виділенні конкретного показника, в якості такого розглядається ІМТ – індекс маси тіла, що розраховується для осіб у віці 18-65 років у відповідності з формулою розподілу ваги (кг) на значення зростання (м) в квадраті. Для прикладу: 65/2,89, де 66 вага, 2,89 – число в квадраті для зростання 1,70 м; готове значення – 22,49, (відповідність готового числа конкретними показниками – нижче).

На підставі розгляду безлічі прикладів, виявлено, що подібний розрахунок точним чином відображає реальну ситуацію за показниками. Максимально допустимої цифрою норми ІМТ є показник 25 кг/м за такими розрахунками. На підставі цього можна виділити наступну картину:

  • ІМТ в межах значень нижче 18,5 – цифра відповідає дефіциту ваги, визначаючи для пацієнта ризик розвитку іншого типу патологічних станів на цьому тлі;
  • ІМТ в межах 19-24,9 – відповідає звичайному вазі, тобто нормальної ваги, дані цифри визначають найменші показники з частини схильності захворювань і смертності;
  • ІМТ в межах 25-29,9 відповідає підвищеній масі тіла, що також визначається як предожирение з відповідними ризиками на подальший прогноз;
  • ІМТ в межах 30-34,9 – високий показник, у даному випадку мова йде про такому стані, як I ступінь ожиріння пацієнта (починаючи з даного інтервалу можна говорити про ожиріння як такому, більш того, саме з цього періоду воно визначає істотні ризики для загального стану здоров’я, обумовлюючи необхідність у проведенні відповідного медобстеження при подальшій розробці методик, орієнтованих на нормалізацію стану здоров’я);
  • ІМТ в межах 35-39,9 – це дуже високий показник, II ступінь ожиріння пацієнта;
  • ІМТ із значенням від 40 і вище є надмірно високим показником, визначальним для пацієнта III і, відповідно, IV ступінь ожиріння.

Розглянута вище класифікація є найбільш поширеною у використанні для розрахунку відповідності ваги зростання і конкретного інтервалу, який визначає ризик для здоров’я або обозначающему норму.

Крім цього, існує й інша формула розрахунку, вона також проста в обчисленні: Mu = Р – 100, в якості ідеальної маси тіла розглядається значення Mu, Р у формулі – зріст у сантиметрах. На підставі розрахунку за такою формулою також виділяються ступеня ожиріння, всього їх чотири. Так, I ступінь ожиріння в даному варіанті відповідає значенням, що перевищує ідеальну масу тіла в середньому на 15-29%, далі, II ступінь ожиріння, відповідає значенням, при яких перевищення сягає 30-49%. Аналогічним чином обчислюється III і IV ступеня ожиріння, для яких перевищення відповідає значенням 50-99 (III), 100 і більше (IV).

Існують і окремі типи ожиріння, які визначаються на підставі головних областей зосередження жирових відкладень:

  • Абдомінальний тип ожиріння (андроїдний, верхній тип ожиріння). Даний тип ожиріння визначає основні області скупчення жирової тканини з боку верхньої частини тулуба, а також в області живота, на підставі чого можна визначити аналогію такого статури з яблуком. Переважним чином до такого ожиріння схильні чоловіки, крім того, тут визначаються досить високі ризики щодо впливу на загальний стан здоров’я, що обумовлюється частим виникненням на фоні ожиріння, цукрового діабету, артеріальної гіпертензії, інфаркту та інсульту.
  • Стегново-ягодичный тип ожиріння (нижній тип ожиріння). Вже на підставі назви цього пункту читач може зрозуміти, що переважними областями локалізації жирових відкладень тут є області сідниць і стегон, в загальному розгляді можна привести аналогію типу фігури з грушею. Переважним чином цей тип ожиріння діагностується у жінок, в якості супутніх йому порушень можна позначити венозну недостатність, різні захворювання хребта, суглобів.
  • Змішаний тип ожиріння (проміжний тип). З даним типом ожиріння відповідає рівномірний розподіл по всьому тілу жирових відкладень.

Ожиріння : симптоми і лікування
Типи фігури при ожирінні: «яблуко», «груша»

Крім цього, ожиріння може бути прогресуючим, в результаті чого відбувається поступове збільшення обсягів жирових відкладень із супутнім (також поступовим) збільшенням ваги тіла. Може ожиріння відповідати і стабільної стадії (резидуальна стадія ожиріння, розглянута як стадії залишкової, що відзначається після втрати ваги).

У відповідності з особливостями причинного фактора розвитку ожиріння, а також у відповідності з власними особливостями, ожиріння може проявлятися як первинне (просте ожиріння, екзогенно-конституційне ожиріння, ожиріння аліментарно-обмінне), як вторинне (симптоматичне ожиріння або гіпоталамічне ожиріння), а також як ендокринне ожиріння.

Основою первинного ожиріння є аліментарний або екзогенний фактор, обуславливаемый надмірно високою енергетичною насиченістю по частині актуального для пацієнта харчового раціону одночасно з низькою витратою енергії, на тлі чого, зрозуміло, починає накопичуватися надлишкова маса. Розвиток даного типу ожиріння зокрема обумовлюється значною кількістю вуглеводів в їжі, а також наявністю у неї в надлишку тваринних жирів. Крім того, причиною розглянутого варіанта ожиріння може виступати порушення складу і режиму харчування (рідкісне прийняття їжі, рясне прийняття їжі, а також прийом у вечірній час їжі в обсязі добового її споживання), часто воно обумовлюється і сімейною схильністю. Входять до складу жирів калорії в більшій мірі сприяють збільшенню ваги, ніж калорії, що входять до складу вуглеводів і білків.

Що стосується вторинного ожиріння, то воно виступає в якості супутнього фактора ряду синдромів, наприклад, синдрому Желино, хвороби Бабінського-Фреліха і ін Крім цього, симптоматичне ожиріння, в якості якого розглядається це його варіант, може супроводжувати ряд церебральних уражень, таких як пухлини головного мозку, інфекційні захворювання, черепно-мозкові травми, психічні розлади тощо

І, нарешті, ендокринне ожиріння. Його розвитку сприяє наявність патологій в області залоз внутрішньої секреції. В якості патологічних станів, що обумовлюють ожиріння на цьому тлі, можна виділити такі захворювання, як гиперинсулизм, гіпотиреоз, гіпогонадизм і т. д.

Існують і окремі форми ожиріння, виділення яких відбувається на підставі участі в патогномонічно процесі тих чи інших ланок, що належать до регуляторної системи:

  • Диэнцефальное (мозковий, гіпоталамічне) ожиріння. До цієї групи відносяться такі клінічні варіанти прояву ожиріння, які розвиваються на тлі попередніх енцефалітів (незалежно від особливостей їх етіології (природи виникнення)). В якості таких варіантів енцефалітів можна розглядати перенесення енцефаліту, супроводжуючого скарлатину, висипний тиф, а також захворювання епідемічний енцефаліт та ін.
  • Гипогенитальное ожиріння. Дана форма ожиріння розвивається у жінок в період клімаксу (штучного чи природного), період лактації. Чоловіки також можуть стикатися з цією формою ожиріння, чого супроводжує недорозвиненість у них статевих залоз (так зване евнухоидное ожиріння). Недолік статевого гормону у хлопчиків також може стати причиною розвитку препубертатного ожиріння. Відноситься до цієї групи гипоовариальное ожиріння характеризується зосередженням жиру таким чином, що він нагадує рейтузи, а також і таким чином, коли його зосередження визначає аналогію з фартухом (зосередження жирових відкладень в області живота). В цілому ж можна зазначити, що розподіляється жир в частих випадках узагальненим образом.
  • Гипофизарное ожиріння. Дана форма ожиріння близька за типом ожиріння диэнцефальному, поразки тут також підлягає гіпофіз (переважним чином). Відкладення жиру відбувається по області живота, грудей, стегон, лобкової зони. Актуальною є недорозвиненість з боку статевих органів, загальний тип інфантилізму пацієнтів.
  • Гіпотиреоїдне ожиріння. Даний тип ожиріння супроводжується недостатністю функціонування щитовидної залози. Характерні особливості даного типу ожиріння: місяцеподібне обличчя, товста шия.

Ожиріння: симптоми

В якості основного симптому, відповідного ожиріння, як зрозуміло, розглядається надмірна вага. Зосередження жирових відкладень може бути самим різним, що, таким чином, визначає для них локалізацію в області живота, стегон, плечової зони, спини, і т. д. Додатково утворення жирових відкладень супроводжує такий симптом, як недорозвиненість м’язової системи. Відзначаються характерні зміни у зовнішньому вигляді пацієнтів. Так, у них з’являється друге підборіддя, зазначається псевдогинекомастия (збільшення молочних залоз), стегна за формою стають схожими на галіфе, за типом фартуха починає звисати характерні жирові складки. Часто на тлі актуальних змін при ожирінні розвиваються грижі (пахова, пупкова).

I і II ступенями ожиріння можуть не супроводжувати які-небудь характерні скарги, в той час як на більш «серйозних» етапах розвитку ожиріння у рамках цих його ступенів, де воно проявляється більш вираженою своєю формою, з’являється підвищена пітливість, сонливість та слабкість, задишка, набряки, запори, біль у суглобах і хребті.

Симптоми ожиріння III і IV ступеня супроводжуються значно більше серйозними порушеннями функцій всього організму. Зокрема проявляють себе порушення дихальної, серцево-судинної та травної систем у ньому. При об’єктивному огляді пацієнтів визначається зміна тонів серця, тахікардія і гіпертонія. На тлі зміненого стану купола діафрагми на фоні ожиріння розвивається дихальна недостатність, крім цього частим супутником цих ступенів ожиріння стає легеневе серце. «Страждає» від ожиріння на даних етапах і паренхіма печінки (зовнішня поверхня, зокрема вона схильна до жирової інфільтрації), розвивається панкреатит, холицестит (хронічна форма). Знову ж, з’являються скарги на болі в хребті, нерідко відзначаються симптоми, що вказують на розвиток артрозу колінних і гомілковостопних суглобів.

У частих випадках будь мірі і формі ожиріння супроводжують порушення менструального циклу, що може досягати стану аменореї (тобто повної відсутності менструацій).

З-за підвищеної пітливості, обумовленої ожирінням часто розвиваються шкірні захворювання, такі як екзема, фурункульоз. З’являються прищі (акне), відзначається наявність стрий (тобто розтяжок) в області стегон, живота, на плечах (внутрішня поверхня). У ділянках підвищеного тертя утворюються області гіперпігментації, з’являються вони також на шиї і на ліктях.
Залежно від конкретного виду ожиріння, між тим, характеризується загальною для різновидів симптоматикою, існуючі відмінності стосуються в основному особливостей розподілу жирових відкладень, а також ознаками, що вказують на ураження нервової та ендокринної системи (такого типу ознаки також можуть бути відсутні протягом захворювання).

Так, аліментарне ожиріння характеризується переважною актуальністю такого фактора, як спадкова схильність до ожиріння/ожиріння. Розвиток такого ожиріння актуально при підвищеної калорійності їжі та низьких енерговитратах організму, в основному такий тип ожиріння діагностується в сім’ї відразу у декількох осіб. Основна група осіб, у яких розвивається аліментарне ожиріння – жінки, які ведуть малорухливий спосіб життя, середнього/похилого віку. При опитуванні з’ясовується, що частим у способі життя є також переїдання. Збільшення ваги відбувається поступовим чином, розподіл жирової маси відбувається рівномірним чином, найбільша її скупчення – в області стегон і живота. Ознак, що вказують на супутнє ураження ендокринних залоз, немає.

Наступний варіант – гіпоталамічне ожиріння. Дана форма актуальна при супутніх патологій ЦНС, що супроводжуються ураженням гіпоталамуса (на тлі перенесення інфекцій, травм, при пухлинних утвореннях). Дана форма ожиріння супроводжується загальною огрядністю пацієнтів, жир в основному відкладається за типом фартуха в області живота, а також на стегнах і сідницях. Найчастіше трофічних уражень підлягає в цьому випадку шкіра, вона стає сухою, на ній з’являються рожеві або білі смуги стрий (як ми зазначили вище, це розтяжки). На підставі клінічних проявів, що супроводжують ожиріння, таких як розлади сну, головні болі та ін, а також на підставі даних, одержуваних при неврологічному обстеженні, стає зрозумілим, що має місце патологія головного мозку. В якості додаткових проявів, супутніх з даним типом ожиріння, можна позначити підвищений артеріальний тиск, підвищену пітливість.

Така форма ожиріння, як ендокринне ожиріння, діагностується у пацієнтів з актуальними для них ендокринними захворюваннями, їх ми раніше перераховували (це гіпотиреоз тощо), власне симптоматика таких захворювань є в загальній картині ожиріння переважаючою. Жирові відкладення зосереджуються нерівномірним чином, присутні ознаки, що вказують на гормональні порушення (гінекомастія (збільшення молочних залоз у чоловіків), фемінізація (поява соматичних і психічних ознак у чоловіків, в цілому властивих жіночому підлозі) тощо). На поверхні шкіри в різних ділянках можна також визначити наявність розтяжок.

Ліпоматоз (інакше цей тип ожиріння визначають також як хвороба Деркума), є своєрідною формою розглянутого захворювання, що супроводжується появою характерних жирових вузлів, при обмацуванні яких виявляється болючість. Діагностується в основному у чоловіків, зосередження – тулуб, кінцівки. Додаткові симптоми: свербіж вузлів, загальна слабкість.

Ожиріння: ускладнення

Крім супутніх ожирінню психологічних проблем, практично всі особи з ожирінням стикаються з загальним для них рядом захворювань і синдромів, що розвиваються на тлі надлишкової маси тіла. Зокрема це такі вже зазначені захворювання: цукровий діабет, ІХС, артеріальна гіпертонія, стенокардія, серцева недостатність, розвиток інфаркту міокарда, інсульт. Також з’являється хронічна печія, розвивається артрит, остеохондроз, артроз, рак товстої кишки.

Актуальні «жіночі» патології, такі як синдром полікістозних яєчників (полікістоз), рак грудей, матки, яєчників. У чоловіків з ожирінням може розвинутися рак простати. Супутні ускладнення ожиріння часто стають причиною раптової смертності пацієнтів саме на їх фоні.

Діагностика та лікування

Діагностика ожиріння первинно може бути проведена на підставі розглянутих вище обчислень ідеальної маси тіла та ІМТ. Ступінь відкладення підшкірного жиру проводиться на підставі дослідження шкірної складки. Найбільш точні результати за обсягом, відсоткового вмісту і локалізації жирової тканини можна отримати при проведенні наступних допоміжних заходів діагностики: УЗД, комп’ютерна томографія, ядерний магнітний резонанс, рентгенологічна денситометрія тощо Додатково в індивідуальному порядку призначаються дослідження, орієнтовані на виявлення супутніх змін, спровокованих ожирінням.

Лікування ожиріння проводиться комплексним шляхом, враховуючи, що на нього необхідно час. Для досягнення відповідних результатів в частині ваги, для їх закріплення та недопущення варіанту, при якому вага після лікування повернеться в подвійному обсязі, слід правильно підходити до підбору дієти і необхідних фізичних навантажень, а саме такі основні способи лікування ожиріння реалізуються в практиці боротьби із зайвою вагою. Додатково може бути призначена медикаментозна терапія, підбір препаратів відбувається в індивідуальному порядку. У лікувальній дієті зокрема орієнтуються на «стіл №8» з обмеженням споживання жирів, білків і вуглеводів до певних значень і з досягненням загальної калорійності раціону в межах не більше 1800 ккал.

При появі симптомів, що вказують на ожиріння, необхідно відвідати ендокринолога, додатково може знадобитися консультація психотерапевта і дієтолога.