Сечокам’яна хвороба (мкб) – хронічне захворювання, яке характеризується утворенням каменів (конкрементів) в сечовивідних шляхах: чашечках, балії, часто-з міграцією в сечоводи, сечовий міхур, сечовипускальний канал. Також хочемо вам порекомендувати https://villa-medica.kh.ua/nashi-uslugi/urologiya/mochekamennaya-bolezn/ центр відновного лікування та антивікових технологій villamedica.
У ряді випадків конкременти спочатку формуються в сечовому міхурі як наслідок інфравезікальной обструкції (доброякісна гіперплазія простати, стриктури уретри, післяопераційні лігатури стінки сечового міхура). Це захворювання розвивається як наслідок порушення обміну речовин в організмі, обумовленого різними причинами, в результаті якого камені формуються зі складових частин сечі. Причин розвитку у людини мкб багато.
Ще більш важливу роль в генезі сечокам’яної хвороби відіграють ендогенні (внутрішні) фактори:
– гіперпаратиреоз (гіперфункція околощітовідних залоз). Він може проявлятися як утворенням в одній або обох нирках одного або декількох невеликого розміру каменів, часто відходять самостійно, так і формуванням коралоподібних конкрементів, які як правило можуть рецидивувати після оперативного їх видалення і хвороба набуває так зване «злоякісний перебіг» (або злоякісний нефролітіаз);
– вроджені або набуті ензимомопатії (недолік відповідних ферментів в організмі, який може носити і спадковий, тобто, генетичний характер. Іншими словами, одні і ті ж воду і їжу вживають тисячі людей, а сечокам’яна хвороба розвивається у одиниць).
Єдиної теорії каменеутворення до теперішнього часу не існує. Перевага віддається колоїдно-кристалізаційному генезу: ураження ниркових канальців під впливом будь-яких токсинів призводить до дистрофії епітелію канальців, викиду в просвіт їх великої кількості мукополісахаридів, що призводить до порушення колоїдної рівноваги в первинній сечі і утворення білково-сольових циліндрів як матриксу каменеутворення з подальшим формуванням мікролітів. Останні утворюють на сосочках ниркових чашок» сольові шапочки ” або тільця (бляшки) рандала, які потім можуть потрапляти в просвіт чашок і служити основою для формування каменів нирок.
По сольовому складу камені можуть бути:
-уратними-складатися з солей сечової кислоти (як правило-рентген-негативні);
– оксалатними – з магнієвих і кальцієвих солей щавлевої кислоти;
– фосфатними з солей фосфорної кислоти (до 90 % коралоподібних каменів);
– білкові, цистинові конкременти, що складаються з амінокислот (можуть проходити «під прапором» уратних).
У ряді випадків камені носять змішаний характер, коли первинна матриця може мати один сольовий склад, а в подальшому на це ядро під впливом різних факторів може нашаровуватися оболонка з абсолютно іншого сольового складу.
