Уретероцеле — є дефектом сечоводу, для якого властиве розширення його дистального відділу і випинання в порожнину сечового міхура. Найбільш часто від такої патології страждають представниці жіночої статі незалежно від вікової категорії.

В переважній більшості ситуацій формуванню подібного дефекту сприяють первинно розвиваються аномалії будови гирла сечоводу. Що стосується вторинного уретероцеле, то в якості провокуючого фактора найчастіше виступає утворення конкрементів у сечовому міхурі.

Основну симптоматику хвороби складають такі клінічні прояви, як больові відчуття в області попереку, нетримання урини, порушення процесу сечовипускання, а також зміна відтінку і консистенції цієї біологічної рідини.

Діагностика такого захворювання вимагає здійснення широкого спектра інструментальних обстежень, які в обов’язковому порядку доповнюються лабораторними дослідженнями і ретельним оглядом хворого.

Терапія полягає тільки в проведенні хірургічного втручання, а саме в розсіченні уретероцеле. Інших способів позбавитися від патології не існує.

У міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду подібного захворювання присвоєно окреме значення. Код за МКХ-10 — N28.9.

Етіологія

Кистообразная пухлина дистального відділу сечового міхура найбільш часто виступає як вродженої аномалії, що розвивається на тлі:

  • звуження устя сечоводу, що сталося ще на етапі внутрішньоутробного розвитку плода;
  • подовження інтрамурального відділу цього органу;
  • нестачі м’язових волокон в дистальному сегменті сечоводу;
  • порушення процесу іннервації в сечовому міхурі та прилеглих тканинах.

В переважній більшості ситуацій подібні зміни розвиваються у дітей, чиї матері перенесли важкі захворювання під час внутрішньоутробного розвитку плоду. До подібних патологія варто віднести:

  • краснуху;
  • герпес;
  • токсоплазмоз;
  • широкий спектр інших недуг вірусної природи.

Крім цього, нерідко аномалії в сечоводі розвиваються на тлі пристрасті майбутньої матері до шкідливих звичок, передозування лікарськими препаратами, опромінення і неправильного харчування.

Придбане уретероцеле у жінок і чоловіків у всіх ситуаціях є наслідком обмеження конкременту сечового міхура в интрамуральном сегменті сечоводу, т. е. у його гирлі.

Патогенез цього захворювання має кілька характеристик і полягає в:

  • порушення процесу відтоку урини із сечоводу;
  • зростання гідростатичного тонусу;
  • перерастяжении стінки сечоводу, її выбухании в порожнину сечового міхура;
  • застій сечі в нирковій мисці, що також носить назву гідронефроз.

Вищевказані зміни і повна відсутність лікування уретероцеле може призвести до розвитку непоправних ускладнень.

Класифікація

Поділ хвороби за ступенем тяжкості протікання:

  • легка стадія — відбувається слабовыраженное розширення внутрішньоміхурового відділу сечоводу, яке не впливає на порушення функціонування нирки;
  • середньотяжка стадія — стає причиною виникнення уретерогидронефроза, при якому відзначається розширення сечоводу і порожнинної системи нирки, що є наслідком накопичення великої кількості урини;
  • важка стадія — крім уретерогилронефроза відбувається дисфункція сечового міхура, а саме нетримання сечі.

В залежності від локалізації дефекту уретероцеле буває:

  • внутрипузырным — це означає, що кістозне утворення знаходиться безпосередньо в порожнині сечового міхура. Найбільш часто зустрічається в тих ситуаціях, коли відсутнє таке відхилення, як подвоєння сечоводу;
  • эктопическим — в таких ситуаціях мішковидне вип’ячування виходить за межі сечового міхура і часто поєднується з подвоєнням сечоводу. При такому положенні речей уретероцеле може розташовуватися або в шийці сечового міхура, або в сечовипускальному каналі.

Кіста при уретероцеле обмежується стінками сечоводу і расслоившейся стінкою сечового міхура — це означає, що в його порожнині накопичується рідина, яка буває:

  • гнійної;
  • водянистої;
  • кров’янистої.

Крім цього, мішковидне вип’ячування може містити в собі конкременти.

Також патологія буває односторонньою і двосторонньою.

Симптоматика

Подібне захворювання з боку сечовидільної системи може протікати абсолютно безсимптомно, аж до розвитку пієлонефриту (запального ураження нирки), клінічними ознаками якого виступають:

  • різке зростання температурних показників;
  • зміна відтінку і прозорості урини — вона стає більш темною і каламутною;
  • больові відчуття, що локалізуються в області попереку.

На тлі таких симптомів розвивається основна клінічна картина хвороби, яка представлена:

  • поширенням болю в область лівого або правого боку;
  • помилковими позивами до відвідування туалетної кімнати для спорожнення сечового міхура;
  • нетриманням урини;
  • неприємним запахом, що походить від сечі;
  • наявністю патологічних домішок в урині;
  • частими позивами до сечовипускання;
  • лихоманкою;
  • приступами ниркових колік;
  • повним порушенням відтоку сечі — найбільш часто така ознака спостерігається у представниць жіночої статі або у дитини.

Уретероцеле: симптоми і лікування
Уретероцеле

Діагностика

У випадках виникнення вищезазначених симптомів слід звернутися за професійною допомогою — при підозрі на уретероцеле краще всього проконсультуватися у уролога.

В першу чергу клініцисту потрібно самостійно виконати кілька маніпуляцій, а саме:

  • ознайомитися з історією хвороби — для встановлення найбільш ймовірного етіологічного чинника, який міг призвести до формування такого дефекту в сечостатевій системі;
  • зібрати і проаналізувати анамнез життя пацієнта — сюди також слід віднести інформацію щодо перебігу вагітності;
  • провести ретельний фізикальний огляд, що припускає здійснення пальпації нирок через передню стінку черевної порожнини;
  • детально опитати хворого стосовно першого часу виникнення та інтенсивності прояву симптоматики.

Уретероцеле сечоводу не може бути діагностовано, без виконання таких лабораторних досліджень:

  • загальноклінічний аналіз крові і урини;
  • бактеріальний посів сечі;
  • біохімічний аналіз крові.

Однак найбільшою цінністю в плані діагностики мають інструментальні обстеження — серед них варто виділити:

  • ультрасонографію нирок і сечового міхура;
  • цистографію;
  • екскреторну урографію;
  • рентгенографію як із застосуванням контрастної речовини, так і без нього;
  • ендоскопічну цистоскопію;
  • нейросцинтиграфию;
  • урофлоуметрію.

Уретероцеле: симптоми і лікування
Урофлоуметрія

Лікування

Підтвердження діагнозу уретероцеле у чоловіків, жінок або дітей є показанням до здійснення хірургічного втручання. Однак проведення операції вимагає підготовки пацієнта, яка полягає у виконанні протимікробної терапії. Така необхідність обумовлюється тим, що прийом медикаментів допоможе позбутися від інфекційного ураження сечових шляхів.

Висічення уретероцеле проводиться декількома способами:

  • уретероцистонеостомией, що припускає створення нового гирла сечоводу в порожнині сечового міхура;
  • трансуретральным ендоскопічним розтином звуженого гирла сечоводу — для усунення перешкоди відтоку урини;
  • частковим видаленням нирки і сечоводу (у випадках її подвоєння), а також атрофованою частини паренхіми нирки;
  • повним хірургічним видаленням нирки з подальшою реимплантацией верхній частині сечоводу в балію, а нижній — в сечовий міхур.

У тих ситуаціях, коли функціонування нирки не порушується, показано здійснення ендоскопічного розсічення уретероцеле. В післяопераційному періоді показаний прийом антибактеріальних засобів та дієтотерапія. Для уникнення інфікування і розходження швів на протязі 2 тижнів використовують катетер.

Використання медикаментів і застосування народних засобів медицини при уретероцеле недоцільно, оскільки це може погіршити ситуацію і спровокувати виникнення небезпечних для життя наслідків.

Можливі ускладнення

Мочеточниковое уретероцеле призводить до великої кількості ускладнень, але тільки за умови ігнорування симптоматики і повної відсутності терапії. Таким чином, найбільш частими наслідками виступають:

  • гідронефроз;
  • випадання мешковидного освіти назовні — це відбувається через сечовипускальний канал;
  • пієлонефрит в гострій або хронічній формі;
  • атрофія нирки;
  • рясні крововиливу із сечових шляхів;
  • гіпертонічна хвороба вазоренального характеру — це означає, що патологія з працею піддається терапії;
  • формування конкрементів у нирках;
  • ниркова недостатність;
  • цистит;
  • нефросклероз.

Також варто зазначити, що і після здійснення операції можуть розвиватися деякі ускладнення:

  • міхурово-сечовідний рефлюкс;
  • кровотечі;
  • загострення пієлонефриту йди циститу;
  • рубцеве звуження анастомозів;
  • неспроможність швів рани.

Профілактика і прогноз

Для того щоб уникнути розвитку уретероцеле у дітей і новонароджених немовлят необхідно:

  • у період вагітності відмовитися від шкідливих звичок, вживати ліки, виписані лікарем, а також уникати опромінень і регулярно проходити обстеження у акушера-гінеколога;
  • забезпечувати дітям правильне і повноцінне харчування;
  • займатися ранньою діагностикою і комплексним лікуванням будь-яких недуг з боку сечостатевої системи;
  • стежити за тим, щоб діти проходили регулярне обстеження у педіатра та інших дитячих спеціалістів.

Щоб уникнути формування патологічного мешковидного випинання в устя сечоводу у дорослих слід дотримуватися таких профілактичних рекомендацій:

  • постійно займатися зміцненням імунної системи;
  • повністю відмовитися від згубних пристрастей;
  • збалансовано харчуватися — необхідно звести до мінімуму споживання солі, білкової їжі, а також повністю відмовитися від жирних та гострих страв;
  • займатися своєчасним лікуванням запальних уражень сечового міхура і не допускати формування конкрементів — для цього потрібно кілька разів на рік проходити повний профілактичний огляд у медичному закладі і раз в декілька місяців здавати аналізи урини.

Рання діагностика і повноцінна терапія дають можливість на повне одужання пацієнта. Однак небажання звертатись за кваліфікованою допомогою загрожує не тільки формуванням ускладнень, але і летальним результатом.