Шизоаффективное розлад – захворювання психіатричного характеру, що поєднує в собі клінічну картину двох розладів – шизофренії та афективного розладу. У більшості випадків прогноз сприятливий і можливе повне видужання. Лікування може призначати тільки лікар, після комплексного обстеження. Точна етіологічна картина цього захворювання поки не встановлена. Обмежень щодо віку і статі немає (виключається тільки у дітей), проте частіше діагностується у жінок працездатного віку.

Етіологія

Точної причини появи цього розладу не виявлено, однак клініцисти виділяють такі сприятливі фактори для розвитку цього психіатричного захворювання:

  • генетична схильність — якщо в родині родичів присутні такі хвороби, то цілком можливо, що вони будуть проявлятися і в покоління;
  • психоемоційна обстановка – часті стреси і сильне переживання можуть спровокувати розвиток хвороби;
  • хронічні депресії;
  • перенесені раніше сильні емоційні потрясіння;
  • незадоволеність особистим життям;
  • вживання психоактивних речовин;
  • алкоголізм, наркоманія.

Слід зазначити, що у багатьох випадках захворювання може тривалий час протікати практично безсимптомно, тому нерідко діагностується вже в запущеній стадії.

Класифікація

Розрізняють кілька типів цього розладу, виходячи з поточної клінічної картини:

  • тип F 25.0 — шизоаффективное розлади маніакального типу, захворювання носить несприятливий прогноз, лікування проходить тільки в стаціонарі, так як хворий соціально небезпечний;
  • тип F 25.1 – шизоаффективное розлад депресивний тип, симптоматика схожа з помірною або затяжною депресією;
  • тип F 25.2 – шизоаффективное розлад змішаного типу, яке проявляється змішаним шизофренічним і афективним психозом. Лікування може проходити амбулаторно, найчастіше прогноз сприятливий;
  • тип F 25.8 – інші шизоаффективные розлади;
  • тип F 25.9 – шизоаффективное розлад неуточненої етіології.

За характером розвитку захворювання, розрізняють такі форми:

  • доманифестный тип;
  • безпосередньо напад розлади;
  • стадія ремісії.

У більшості випадків, шизоаффективное стан триває близько 7-8 місяців.

Визначити точно, який саме тип захворювання у пацієнта, може тільки лікар-психіатр, після відповідного обстеження.

Симптоматика

На початковому етапі розвитку, захворювання може протікати в латентній формі, симптоми можуть практично повністю відсутня. У міру посилення процесу або більш інтенсивного впливу негативних психіатричних факторів, клінічна картина може проявлятися у вигляді наступних симптомів:

  • порушення циклу сну – хворого може долати сонливість вдень і напади безсоння вночі;
  • різкі перепади настрою;
  • періоди агресивності, які можуть переходити в нервовий зрив;
  • головні болі без видимої на те причини;
  • втрата ваги на тлі погіршення апетиту;
  • лінощі, повна байдужість до всього, що відбувається, особливо тих речей, які раніше викликали у хворого зацікавленість;
  • підвищена фізична і розумова стомлюваність, навіть при мінімальних навантаженнях;
  • розвивається комплекс неповноцінності, хворий не бачить сенсу жити далі;
  • виявляються суїцидальні нахили;
  • погіршення когнітивних здібностей, неможливість сконцентруватися на певному процесі;
  • нелогічну поведінку;
  • порушення мови – пацієнт може «ковтати» окремі літери і навіть цілі слова;
  • слухові галюцинації – людина може «чути» голос, який йому щось вказує, коментує те, що відбувається;
  • надмірне статевий потяг, яке набуває маніакальну забарвлення;
  • монотонний маячня, яка не має логічного зв’язку з подіями, що відбуваються;
  • симптоматика класичного недоумства;
  • прискорення темпу мови періодично.

Слід розуміти, що у певних випадках, особливо в періоди загострення, стан хворого може бути небезпечним як для нього самого, так і для оточуючих. Тому вищеописані симптоми ні в якому разі не можна ігнорувати, так як це може привести до серйозних наслідків.

Діагностика

У цьому випадку лабораторно-інструментальна діагностика не проводиться. Виняток становлять ті випадки, коли в якості етіологічного фактора розглядають алкоголізм або наркоманію — проводиться загальний і біохімічний аналіз крові.

Постановка діагнозу базується на особистому огляді пацієнта психіатром, збір анамнезу і проходження певних психіатричних тестів. Слід зазначити, що в цьому випадку постановка правильного діагнозу дещо складніше, так як клінічна картина може вказувати і на інші різновиди психіатричного захворювання. Тому самолікування або ігнорування симптомів, в цьому випадку, неприпустимо.

Лікування

Лікування спрямоване на стабілізацію психічного стану хворого і купірування нападів. Прогноз буде залежати від ступеня тяжкості розладу і його форми. Якщо діагностується шизоаффективное розлади маніакального типу або період загострення інших типів захворювання, то госпіталізація обов’язкова.

Лікування шизоаффективного розлади комплексне, включає в себе як прийом певних медикаментів, так і психотерапію. Медикаментозна терапія може включати в себе прийом таких препаратів:

  • антидепресанти;
  • транквілізатори;
  • нейролептики з антипсихотичною дією;
  • снодійне;
  • седативні;
  • психотропні стабілізатори.

Крім медикаментозного лікування, мають місце і такі загальні рекомендації:

  • якщо стан хворого дозволяє, лікування слід проводити в домашній, звичній для нього обстановці;
  • важливо дотримання стабільного психоемоційного фону;
  • слід відгородити хворого від стресів, емоційних потрясінь, нервового напруження;
  • у періоди загострення захворювання слід виключати із зони доступу хворого небезпечні для життя предмети, хімічні речовини, медикаменти тощо.

Важливо розуміти і те, що медикаментозний курс і психотерапію може коригувати або припиняти тільки лікар-психіатр. Самовільно змінювати або відміняти лікування категорично заборонено, так як це може призвести до розвитку ускладнень або загострення захворювання. Відсутність симптомів, в цьому випадку, не слід розцінювати як повне одужання.

Прогноз і профілактика

Особливо несприятливий прогноз має шизоаффективное розлади маніакального типу. У всіх інших випадках при своєчасному і правильному лікуванні можливе повне видужання або досягнення періоду стійкої ремісії.

Специфічних методів профілактики немає, так як це захворювання не має чіткої етіології. Знизити ризик його розвитку можна, якщо вести правильний спосіб життя не тільки у фізіологічному, але і психологічному розумінні. При перших же проявах вищеописаною клінічної картини слід звертатися за консультацією до психіатра, а не займатися самолікуванням.