Саркома: симптоми і лікування

41

Саркома об’єднує під власним визначенням групу злоякісних пухлинних утворень на основі сполучної тканини того чи іншого органу. Саркома, симптоми якої полягають у появі вузлика або деякої припухлості (початкові прояви патології) на тій або іншій частині тіла, від раку відрізняється саме особливостями власного походження: рак вражає епітеліальні клітини в рамках порожнин органів, саркома ж до органів в принципі не прив’язана.

Загальний опис

В основі саркоми, як ми вже зазначили, знаходиться сполучна тканина, і, якщо бути точніше, то це складають основу похідні цієї тканини, що знаходяться в стадії активного ділення і характеризуються як «незрілі». В якості такої сполучної тканини може розглядатися кісткова тканина (тоді мова йде про остеосаркома), м’язова тканина (це миосаркома), хрящова тканина (це хондросаркома), фіброзна тканина (фібросаркома), м’язова тканина (рабдоміосаркома), жирова тканина (ліпосаркома), тканина стінок лімфатичних судин (лимфангиосаркома) і кровоносних судин (ангиосаркомы), периферичні нерви (злоякісна шваннома), а також інші варіанти. Крім перерахованих і не увійшли в перелік варіантів, існують також некласифіковані саркоми м’яких тканин, на які припадає близько 10% випадків даної патології.

Рак, що ми також відзначили, розвивається на основі епітеліальних клітин, за рахунок яких забезпечується основа поверхні порожнин внутрішніх органів (у якості прикладів можна виділити рак нирок або рак легенів), у сарком ж такої прив’язки до органів немає. У цьому, власне, і полягає відмінність саркоми від раку.

Саркома: причини

Конкретизація точних причин, на тлі впливу яких розвивається саркома, загалом-то, неможлива. Тим не менш, в якості факторів ризику та причин, що провокують розвиток сарком, розглядаються такі основні пункти:

  • Наявність певних спадкових захворювань і генетичних синдромів:
    • синдром пігментного множинного базальноклітинного раку шкіри;
    • синдром Гарднера;
    • нейрофіброматоз;
    • ретинобластома;
    • синдром Вернера та ін.
  • Вплив іонізуючого випромінювання. Так, є дані про те, що тканини, перш які зазнали впливу радіації (сюди також відноситься і лікувальний вплив), схильні до ризику розвитку сарком у рамках віддаленого періоду, супутнього такого впливу. Збільшується ризик в середньому в 10-50 разів, а в якості вказаного віддаленого періоду розглядається період від 10 років і більше з моменту попереднього опромінення.
  • Актуальний для пацієнта вірус герпесу. Даний фактор зокрема розглядається як фактор ризику до розвитку саркоми Капоші.
  • Хронічна форма лімфостазу верхньої кінцівки, що розвивається на тлі попередньої радикальної мастектомії. На цьому тлі у пацієнтів протягом найближчих років після неї може розвинутися лимфангиосаркома.
  • Травмування, вплив сторонніх тіл (наприклад, осколки тощо).
  • Поліхіміотерапія, імуносупресивна терапія. В середньому у 5-10% випадків при проведенні імуносупресивної терапії серед пацієнтів, які перенесли операцію з трансплантації органів, діагностується саркома м’яких тканин, при цьому приблизно в 75% випадках серед можливих варіантів відзначається саркома Капоші.

Види сарком

В залежності від виду саркоми, визначаються методи діагностики такої освіти, і, відповідно, лікування, необхідне для боротьби з ним. На підставі «прив’язки», наступного з вищеописаного принципу виникнення, можна визначити наступні види сарком:

  • Саркоми, що виростають із кісткової (твердої) тканини:
    • остеосаркома;
    • ретикулосаркома;
    • саркома Юїнга;
    • хондросаркома;
    • саркома паростальная.
  • Саркоми, що виростають із жирової, м’язової та інших тканин (саркоми з м’яких тканин):
    • мягкотканная саркома;
    • фіброзна гистиоцитома;
    • саркома шкіри;
    • дерматофибросаркома;
    • фібросаркома;
    • саркома Капоші;
    • ліпосаркома;
    • нейрофибросаркома;
    • синовіальна саркома;
    • нейрогенна саркома;
    • саркоми внутрішніх органів (сечовий міхур, легені тощо);
    • лімфосаркома;
    • лимфангиосаркома
    • рабдоміосаркома і т. д.

Найпоширеніші види сарком наступні:

  • саркоми кісток;
  • злоякісні новоутворення області шиї і голови;
  • заочеревинні новоутворення;
  • саркома тулуба і м’яких тканин кінцівок;
  • саркома матки;
  • саркома молочних залоз;
  • десмоидный фіброматоз (синоніми – ювенільний фіброматоз, десмоидная фіброма, глибокий фіброматоз тощо);
  • шлунково-кишкові стромальні пухлинні утворення.

В цілому ж група сарком включає в себе близько більше сімдесяти різних варіантів їх різновидів. Деякі з них ми розглянемо в статті нижче.

Саркома Капоші: симптоми

Саркома Капоші характеризується виникненням множинних новоутворень злоякісного характеру, що вражають шкіру. Загальна поширеність даної патології невелика, але саме ця форма саркоми знаходиться на першому місці в числі тих злоякісних утворень, які утворюються у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією. При співвідношенні 8:1 чоловіки, відповідно, хворіють частіше за жінок.

Саркома Капоші, симптоми якої обумовлюються особливостями імунітету, є характерним захворюванням для пацієнтів з ВІЛ. Раніше передбачалося, що причини полягають у впливі особливого типу герпесу (передача через слину, кров або статевим шляхом), однак герпес сам по собі розглянуте захворювання викликати не може. Умови ж, якими володіє піддався ураження імунітет, є ідеальними для його активного розмноження, на тлі чого допускається, відповідно, і розвиток онкологічних захворювань.

Саркома Капоші має власної класифікації, відповідно з якою згодом визначаються особливості перебігу цього захворювання.

  • Перебіг захворювання за класичним типом;
  • Перебіг захворювання по эндемическому типу;
  • Протягом епідемічного захворювання за типом;
  • Перебіг захворювання по иммуносупрессивному типу.

Класичний тип перебігу саркоми Капоші. Даний тип захворювання набув поширення в Росії, Італії, а також в Центральній Європі. В якості найбільш улюблених областей локалізації тут визначаються бічні поверхні гомілок, стопи і поверхні кистей. Вкрай рідко дана форма захворювання в області власної локалізації зосереджується на століттях і на слизових. Ураження характеризується симетричністю, відсутністю симптоматики (хоча іноді з’являється печіння та свербіж). Домівок властива чіткість в їх межах.

Стадії саркоми в цьому випадку три, це плямиста стадія, стадія папульозний і пухлинна (розеолезная) стадія. В якості самої ранньої стадії відповідно вказаною нами порядку виступає плямиста стадія. В рамках цієї стадії саркоми з’являються плями червоно-бурого або червоно-синюшного відтінку, діаметр їх становить приблизно від 1 до 5 міліметрів, поверхня гладка, форма неправильна.

Наступна, папульозний стадія, характеризується перетворенням елементів в напівсферичну або сферичну форму, консистенція у них щільно-еластична, діаметр їх може становити від 2 міліметрів до 1 сантиметра. В основному ці елементи перебувають в ізольованому становищі, проте допускається можливість їх злиття – тоді утворюються напівкулясті або сплощені бляшки. На поверхні такі бляшки шорсткі і нагадують апельсинову скоринку, або гладкі.

І, нарешті, пухлинна (розеолезная) стадія, вона характеризується формуванням або одиничних за типом появи вузлів, або множинних вузлів. У них синюшно-бурий або червоно-синюшного відтінку, в діаметрі вони досягають близько 1-5 сантиметрів, консистенція або щільно-еластична або м’яка. Між собою такі вузли можуть зливатися, характерною особливістю також можна виділити їх виразка.

Ендемічний тип перебігу саркоми Капоші. Дана форма захворювання переважним чином поширена серед жителів Африки (центральна її частина). В основному захворювання проявляє себе серед дітей, у той час як його пік припадає на період першого року життя. Ураження, як правило, піддаються головні лімфатичні вузли і внутрішні органи, що стосується шкірних уражень, то вони розвиваються вкрай рідко і мінімальним чином.

Епідемічний тип перебігу саркоми Капоші. Цю форму захворювання прийнято асоціювати зі Снідом, тому як саме саркома Капоші – симптом, який найбільш достовірно вказує на те, що для хворого актуальна ВІЛ-інфекція. Вік поразки даною патологією молодий, в середньому в межах до 37 років, высыпные елементи характеризуються яскравістю власної забарвлення і соковитістю прояви. Характерною особливістю захворювання є незвичайна локалізація пухлинних утворень. Так, наприклад, вони можуть утворитися на слизових і на кінчику носа, на верхніх кінцівках, а також на небі. Протікає захворювання швидко, до патологічного процесу приєднується також ураження лімфовузлів і внутрішніх органів.

Саркома Капоші може протікати в гострій або хронічній формі, як, власне, і безліч інших захворювань, у тому числі і у формі проміжної — підгострій.

Гостра форма характеризується швидкістю генералізації патологічного процесу (тобто швидкістю її поширення). Через наростання симптоматики, характерної для інтоксикації (температура, головний біль, слабкість тощо), а також із-за розвитку кахексії на загальному тлі (тобто крайній ступінь виснаження організму, що проявляється у вигляді вираженої слабкості, зміни психічного стану, зниження ваги та зміненого стану фізіологічних процесів), загибель пацієнтів настає протягом терміну від двох місяців до двох років.

Підгостра Форма характеризується не настільки злоякісним і швидким плином, у разі відсутності лікування тривалість перебігу захворювання може становити близько трьох років.

Хронічна форма саркоми Капоші розглядається як відносно доброякісна в частині особливостей власного перебігу, прогресування процесу тут відбувається поступово. Відрізняється і термін тривалості перебігу захворювання, вона тут може досягати порядку від десяти років і більше.

Саркома: симптоми і лікування
Саркома Капоші (фото 1)
Саркома: симптоми і лікування
Саркома Капоші (фото 2)

Саркома Юїнга: симптоми

Це захворювання, як і деякі інші різновиди форм сарком, відповідає групі, яка характеризується ураженням кісткової тканини (саркома кістки). Саркома Юінга зокрема характеризується тим, що ураження при ній підлягає кістковий скелет. Відповідно, пухлинне утворення може виникнути в області ключиці, таза, довгих трубчастих кісток, лопатки, ребер і хребта. Таким чином, навіть якщо розглядати один з перерахованих варіантів по частині розбито областей, то саркома хребта, наприклад – це не що інше, як прояв саркоми Юінга.

Кісткові саркоми в цілому характеризуються стрімким власним ростом, а також раннім метастазуванням. Дана форма патології, тобто саркома Юінга, за частотою займає друге місце в поширенні серед дітей злоякісних пухлин кісток, доводиться вона в середньому на 10-15% випадків. Досить рідко Саркома Юінга діагностується у дітей в віці до 5 років, а також у дорослого населення, перемістився віковий поріг 30 років. Основний пік захворюваності діагностується у віці від 10 до 15 років. Що стосується конкретної причини, що провокує саркому Юінга, то вона на даний момент невідома, хоча визначено, що приблизно в 40% випадків кісткова саркома розвивається на фоні попереднього перенесення травми.

Крім іншого виявлена певна зв’язок, що існує між виникненням саркоми Юїнга та наявними у хворих скелетними аномаліями (наприклад, це кісткова аневрізмальная кіста, енхондрома тощо), тобто мова йде про те, що такі аномалії можуть виступати в якості предрасполагающего фактора.

Саркома Юінга найчастіше діагностується у хлопчиків, в середньому на віковий інтервал 10-20 років припадає 64% випадків захворюваності. Найчастіше ураження підлягає белокожее населення, якщо зупинятися на конкретної раси.

Тепер перейдемо безпосередньо до симптоматиці. Перший симптом при саркомі Юїнга – це біль, причому ця біль, на відміну від специфіки її прояву при запальному процесі, в стані спокою не вщухає. Особливо посилюється біль у нічний час, при фіксації в тому чи іншому положенні кінцівки полегшення не настає. Поступово, відповідно з ростом пухлини, ураження підлягає і довколишній суглоб, і, відповідно, властиві йому функції. Далі розвивається пухлинне утворення, воно легко підлягає прощупыванию. На певному етапі розвивається патологічний перелом, який розглядається в картині перебігу процесу вже в якості пізнього ознаки.

До третього-четвертого місяця з моменту початку патологічного процесу через актуальною хворобливості рух в прилеглому суглобі підлягає певним порушень, потім, поступовим чином, такий рух і зовсім стає неможливим.

В якості додаткових симптомів може бути виділено підвищення температури, у деяких випадках поєднується з лихоманкою. На підставі деяких даних можна стверджувати, що приблизно в половині випадків захворювання симптоми саркоми Юїнга можуть відзначатися в рамках періоду від 3 і більше місяців, перш ніж встановлюється точний діагноз.

Що стосується найбільш частих областей локалізації саркоми даного типу, то тут можна виділити стегно, кістки тазу, малогомілкову і великогомілкову кістки, хребці, ребра, плечову кістку і лопатку. Саркома Юінга, виступаючи в якості протилежного остеогенної саркоми патології, переважним чином впливає на плоскі кістки.

Саркома: симптоми і лікування
Саркома Юінга (фото 1)
Саркома: симптоми і лікування
Саркома Юінга (фото 2)

Остеосаркома: симптоми

Остеосаркома (або остеогенна саркома) є злоякісної патологією, при якій поразці піддаються кістки. Поразка це зосереджується безпосередньо на основі кісткових елементів, характеризується воно досить бурхливої формою перебігу, а також схильністю до метастазування. Діагностується остеосаркоми у будь-якому віці, однак приблизно у 65% випадків основна група пацієнтів, які зазнали такого ураження, відповідає віку 10-30 років, і в переважній більшості випадків розвиток саркоми припадає на період завершення статевого дозрівання.

У два рази частіше остеогенна саркома діагностується у чоловіків, ніж у жінок. В основному ураження припадає на довгі трубчасті кістки, в той час як короткі і плоскі кістки уражаються у 1/5 випадків даного типу саркоми.

Якщо зупинятися на конкретних областях локалізації, то картина в основному наступна. Так, приблизно в 6 разів частіше ураженню піддаються кістки нижніх кінцівок у порівнянні з кістками верхніх кінцівок. Приблизно в 80% випадків пухлини, що вражають цю область, то є область нижніх кінцівок (саркома суглоба нижньої кінцівки), зосереджуються в межах області колінного суглоба. За частотою виникнення остеогенних сарком стегно займає перше місце (приблизно половина випадків остеогенних сарком), наступної за нею областю є великогомілкова кістка, далі по частоті слід плечова кістка, тазові кістки, потім малогомілкова кістка, плечовий пояс і, нарешті, ліктьова кістка. У променевої кістки остеогенна саркома росте вкрай рідко.

Що стосується безпосередньо симптоматики, то в якості основного прояву остеосаркома є біль, що виникає над областю, зазнала поразки. За характером прояву така біль тупа, її інтенсивність поступово посилюється. В якості іншого характерного симптому розглядається біль у нічний час. ¾ Випадків супроводжується виникненням м’якотканного компонента в області поразки, відзначаються зміни кінцівки в обсягах, загальна її набряклість. Через що виникає болю, що поєднується зі збільшенням обсягу, функція кінцівки порушується, загальна тривалість перебігу захворювання складає близько трьох місяців.

Точний час, на який довелося початок розвитку захворювання, не завжди можна визначити. Тупий біль в області суглоба з’являється без появи об’єктивних ознак, що вказують на випіт в ньому, нерідко цьому сприяє перенесення в минулому травми конкретно розглянутій області. За рахунок поступового розширення області кордонів ураження за рахунок пухлини, а також за рахунок залучення сусідніх тканин в процес, болючість посилюється.

Тканини, знову ж таки, стають набряклими, венозна шкірна мережа стає досить помітною. До цього періоду в суглобі розвивається контрактура (обмежена рухливість), хворі починають кульгати. Обмацування ураженої області призводить до появи різкого болю, нічні болі також досить сильні, не усуваються при використанні ліків (аспірину тощо), ці болі не пов’язані з виконуваними кінцівкою функціями, за рахунок фіксації її за допомогою гіпсу полегшення також не настає. Пухлинне утворення стрімким чином поширюється до сусідніх тканин, потім нею заповнюється костномозговой канал, відбувається поступове зростання в м’язи.

Метастазування настає досить рано. Нагадаємо, що під метастазуванням розуміється такий процес в розвитку первинного пухлинного утворення (тобто того пухлинного утворення, яке сформувалося спочатку), при якому утворюються вже вторинні вогнища пухлинного росту. Осередки ці формуються за рахунок розповсюджуваних від первинного вогнища клітин. В цілому метастазування розглядається в якості основного критерію, супутнього формування і розвитку злоякісних пухлинних утворень.

Повертаючись до особливостей метастазування розглянутого процесу, зазначимо також, що гематогенні метастази великим чином часто поширюються до легким і до головного мозку. Метастазування до кісток відбувається виключно рідко.

Остеосаркома також може проявлятися у деяких специфічних формах, які, між тим, діагностуються досить рідко, коротко виділимо основні їх різновиди та особливості.

  • Телеангиэктатическая остеосаркома. При рентгенологічному її розгляді дана форма саркоми має схожість з гігантоклітинної пухлини і з аневризмальной кісткової кістою, особливості її полягають у формуванні політичних осередків, в яких відзначається слабо виражена форма склерозування. Перераховані особливості, як зрозуміло, виявляються при цілеспрямованому дослідженні і відображають характер патологічного процесу. В цілому ж відмінності від традиційного течії остеосаркоми у даному випадку не спостерігається, так само, як і практично відсутні відмінності в частині відповіді на вироблене лікування (хіміотерапія).
  • Параоссальная (юкстакортикальная) остеосаркома. Виростає з боку коркового кісткового шару, тканина пухлинного освіти може оточувати кістку по всьому її сторонам. У більшості випадків не відбувається зростання даного процесу до костномозговому каналу. М’якотканного компонента в цьому випадку немає, з-за чого існує можливість неправильного диференціювання пухлинного освіти від такого утворення як остеоід (під остеоидом розуміється така стадія формування кісткової тканини, яка передує стадії мінералізації за рахунок міжклітинної її речовини). У багатьох випадках така пухлина характеризується низьким ступенем власної злоякісності, швидкість перебігу патологічного процесу незначна, метастазів практично немає. Між тим, відносна сумирність, яка визначається на підставі такого опису параоссальной остеосаркома, вимагає відповідного підходу до її лікування, причому це лікування має бути адекватним в частині особливостей його реалізації. Передбачається тут зокрема хірургічне лікування, практично аналогічне того лікування, яке застосовується для стандартних різновидів пухлин. Слід враховувати, що при неадекватній терапії пухлина схильна до рецидивів, тобто до повторного росту і розвитку, що допускається навіть у такому, наприклад, у разі, якщо хірургічне видалення пухлинного утворення, знову ж таки, було вироблено неадекватним чином або з залишком однієї/кількох його клітин. Більш того, в такому разі не тільки допускається рецидивування, але і посилення злоякісності характеру новоствореного пухлинного утворення, що, відповідно, погіршує загальну картину перебігу захворювання і прогноз щодо нього.
  • Періостальна остеосаркома. Аналогічно попередньому варіанту, розташування пухлинного освіти зосереджується вздовж кісткової поверхні, власне і перебіг захворювання характеризується схожістю з вищеописаною формою процесу. Пухлинне утворення має мягкотканным компонентом, проникнення до костномозговому каналу не відбувається.
  • Интраоссальная остеосаркома. Дана форма пухлинного освіти характеризується низьким ступенем власної злоякісності і мінімальним ступенем атипових процесів на клітинному рівні. З цієї причини такі пухлинні утворення можуть бути визначені як доброякісних пухлин при діагностиці. Між тим, тут, як і в одному з розглянутих вище варіантів, існує ризик рецидивування процесу, при якому пухлинне утворення може перейти до більш злоякісної формі прогресування.
  • Мультифокальна остеосаркома. Такого типу пухлина проявляється як множинного типу вогнищ, що формуються в кістках, вогнища ці схожі один з одним. До кінця не з’ясовано, розвиваються вони одночасним чином або їх розвиток обумовлюється метастазуванням з первинного вогнища. Прогноз по саркомі в даному випадку розглядається як фатальний для хворих.
  • Экстраскелетная остеосаркома. Даного типу пухлина діагностується досить рідко. Її особливість полягає в продукуванні остеоїду або кісткової тканини, в деяких випадках у поєднанні з хрящовою тканиною, відбувається це в м’яких тканинах, переважно в області нижніх кінцівок. Між тим, допускаються й інші варіанти уражень, наприклад, нирок, кишечника, гортані, стравоходу, серця, сечового міхура, печінки та ін. Для захворювання прогноз визначається поганий, проведення хіміотерапії не супроводжується достатнім ступенем чутливості. Встановлення діагнозу за даною формою саркоми може бути здійснено лише після того, як буде виключено наявність кісткових вогнищ пухлинного освіти.
  • Мелкоклеточная остеосаркома. В даному випадку мова йде про высокозлокачественной формі перебігу патологічного процесу. Особливості морфологічної будови відрізняють пухлина від інших варіантів, у зв’язку з чим і виділено саме таке її визначення. Найчастіше локалізація пухлинного освіти зосереджується з боку стегнової кістки, в обов’язковому порядку протягом процесу супроводжується продукуванням остеоїду.
  • Остеосаркома тазу. Загальна виживаність за остеосаркома хоча в цілому і поліпшується в частині показників, однак тут прогноз досить негативний. Характерною особливістю пухлинного освіти є стрімкість його розвитку і загальна широта його поширення по тканинах і по областях, його оточуючим. Пояснюється це особливостями анатомічної будови тазової області, що, в свою чергу, обумовлює відсутність анатомічних і фасциальних бар’єрів для такого поширення.

Саркома: симптоми і лікування
Остеосаркома: особливості ураження кістки (фото 1)
Саркома: симптоми і лікування
Остеосаркома: особливості ураження кістки (фото 2)

Саркома матки: симптоми

Саркома матки по частоті виникнення у розгляді злоякісних патологій матки зустрічається приблизно в 3-5% випадків – іншими словами нечасто. Від раку матки це захворювання відрізняють особливості перебігу, метастазування і, відповідно, лікування. Як предрасполагающего ознаки, що обумовлює для багатьох пацієнток даний діагноз – проходження в минулому курсу променевої терапії, спрямованої на усунення патологій в області малого тазу. Зазначена картина анамнезу актуальна приблизно в 7-20% випадків розглянутого діагнозу.

Найбільш частими варіантами прояви даної патології є такі форми, як стромальная эндометриальная саркома, карциносаркома і леомиосаркома. Дещо рідше діагностується ангиосаркома і чиста саркома. На карциносаркому і на лейомиосаркому припадає однакова частота виникнення, визначається приблизно в 80% від всіх можливих варіантів сарком матки, в той час як на стромальную эндометриальную саркому припадає близько 15% випадків, а на пухлини більш рідкісні – 5%.

У середньому вік пацієнток з лейомиосаркомой становить 43-53 року, найбільш сприятливий прогноз при актуальною менопаузі. У середньому малігнізація міоми матки відбувається в 0,13-0,80% випадків. Припустити діагноз лейомиосаркомы можна в разі стрімкого збільшення матки, особливо, якщо це відбувається в період постменопаузи.

Карциносаркома переважно діагностується у осіб похилого віку (від 65 років). В якості супутніх проявів найчастіше відзначається ожиріння, підвищений тиск, цукровий діабет. Приблизно в 7-37% випадків при даній патології в минулому мала місце променева терапія, що проводиться відносно області органів малого тазу.

Стромальні ендометріальні пухлини діагностуються переважно у віці 45-50 років, причому на період постменопаузи припадає близько 30% випадків захворювання.

Що стосується симптоматики, то вона, незалежно від форми саркоми, протікає у вигляді наступних проявів:

  • кров’янисті виділення з’являються із статевих шляхів у період постменопаузи або в період між менструаціями;
  • біль (цей симптом з’являється при значній формі збільшення матки, біль супроводжується симптоматикою, що виникає на тлі здавлення маткою органів, що знаходяться в безпосередній до неї близькості);
  • безсимптомний перебіг (такий варіант перебігу захворювання також допускається при саркомі матки).

Саркома легень: симптоми

Саркома легень розвивається переважно на основі сполучної тканини бронхів або на основі тканини між альвеолами в легенях. Її особливості полягають у стрімкому зростанні (особливо, якщо захворювання розвивається у дітей), а також у швидкому метастазуванні. Дана форма патології розвивається вкрай рідко, але в половині випадків прогноз по ній визначає для пацієнта летальний результат.

Поразка легкого пухлиною допускається як у повному варіанті, так і в частковому варіанті, відмежування від легеневої тканини може забезпечуватися за рахунок капсули, також можливим є проростання в бронхи. Саркома може бути первинною чи вторинною. Первинна саркома легень розвивається із легеневої тканини, вторинна саркома легень розвивається як патології на тлі метастазування при наявності пухлинного утворення в будь-якому іншому органі. Варіант вторинної саркоми діагностується значно частіше.

Саркома легенів може протікати в різних варіантах, які визначаються на підставі актуального поразки. Так, пухлина може розвинутися в тканини бронхів, нервів, лімфовузлів, в стінках кровоносних судин, хрящової, в жировій або в м’язовій тканині. Що примітно, симптоми раку легенів і саркоми легких схожі між собою, вираженість і інтенсивність проявів патології визначається на підставі швидкості розростання конкретної пухлини, а також на підставі характеру процесу.

По конкретній симптоматиці, актуальною при саркомі легенів, можна виділити наступні пункти:

  • сухий кашель («гавкаючий»);
  • відчуття наявності в області грудної клітини «чужорідного тіла»;
  • біль в області грудної клітини;
  • кровохаркання;
  • задишка;
  • симптоматика, яка вказує на інтоксикацію (сонливість, млявість, блідість шкіри, інтенсивне потовиділення, озноб, синюшність слизових та шкіри тощо);
  • температура (можлива лихоманка; на підставі даного прояву симптоматики визначається відміну від раку легень).

Саркома молочної залози: симптоми

Саркома молочної залози проявляється у вигляді сполучнотканинної не епітеліальних пухлини, диагностируемой в середньому на 0,3-0,6% випадків по всіх злоякісних патологій, вражаючим область молочних залоз. Діагностується саркома молочної залози в різних вікових групах.

Для саркоми даній області характерною особливістю є стрімкість і швидкість розвитку. В рамках перебігу патологічного процесу спостерігається досягнення ураженою залозою величезних розмірів, причому відбувається це в період буквально декількох місяців.

Особливості клінічної картини патології визначаються в більшій мірі не від тих гістологічних особливостей, якими характеризується пухлина, а від властивих їй розмірів. Молочна залоза, яка зазнала поразки, збільшена в обсягах, також спостерігається вибухання над місцем розташування пухлинного утворення тканин залози. Досягнення великих розмірів призводить до того, що шкіра над областю розташування пухлини стоншується, відзначається виражене розширення підшкірних вен. Крім цього, може спостерігатися почервоніння шкіри, виразки на ній, залози стають асиметричними, з’являється хворобливість. В рамках прогресування до етапів запущеній стадії саркоми уражена пухлиною заліза може почати кровоточити. Бурхливий ріст саркоми може стати причиною розвитку вираженого запалення, що імітує собою абсцес молочної залози.

Обмацування залози визначає наявність в ній пухлинного утворення, воно, в свою чергу, має крупнобугристыми і чіткими контурами, консистенція неоднорідна. У рідкісних випадках зміни стосуються і соска – тут відбувається або його фіксація, або втягнення.

Саркома молочної залози може проявлятися в різних формах. Найчастіше, наприклад, діагностується фібросаркома, характерна її особливість полягає в досягненні значних розмірів і нечасто виявляються в рамках патологічного процесу виразок. Ліпосаркома, як наступна форма саркоми молочної залози, характеризується власним стрімким зростанням і прогресуванням, а також схильністю до виразки. Допускається як варіант також двостороннє ураження залоз.

Рабдоміосаркома, характеризується стрімким зростанням, а також інфільтрацією (просочування в невластиву для цього середовище) тканин, що знаходяться в безпосередньому оточенні пухлинного освіти. Характеризується високим ступенем злоякісності, здебільшого виявляється у пацієнток у віці до 25 років.

Наступний в нашому розгляді варіант, ангиосаркома, являє собою, в більшості своїй, стрімко розростається пухлина не має чітких меж, еластичну і наполегливим чином рецидивуючу. Діагностується даний вид саркоми у пацієнток від 35 до 45 років.

Хондросаркома і остеогенна саркома молочних залоз діагностується виключно рідко, в основному у пацієнток, які перейшли віковий поріг в 55 років. Для патологічного процесу в даному випадку характерна виражена ступінь злоякісності.

У загальному плані розгляду саркоми молочних залоз дають метастази до легким і до кісток. Регіонарні лімфовузли ураження підлягають досить рідко.

Саркома: симптоми і лікування
Саркома молочної залози (фото запущеної форми перебігу)

Саркома мозку: симптоми

В залежності від того, де локалізується саркома, вона може бути позамозкові або внутрішньомозкової. Внутрішньомозкові саркоми мають ознаками, які в цілому є типовими для злоякісного новоутворення, тому тут можна відзначити нечіткість їх границь, стрімке зростання і схильність до проростання в тканини, ураження не зазнали (тобто в здорові тканини). Що стосується позамозкових сарком, то вони характеризуються певною нечіткістю меж і схильністю до проростання в здорові тканини головного мозку. Аналогічно іншим варіантам сарком, тут в обох випадках допускається можливість рецидивування та метастазування.

Особливості клінічних проявів полягають у планомірному наростанні симптоматики вогнищевого і неврологічного масштабу, поступово, відповідно з ростом новоутворення, відбувається приєднання загальносоматичних розладів. В якості найбільш раннього і частого прояву виступає головний біль, вона постійна і не піддається усуненню за рахунок прийому відповідних препаратів. Крім цього актуальні і наступні симптоми:

  • зорові розлади, атрофія зорових нервів;
  • нудота і блювання;
  • розлади психіки;
  • запаморочення;
  • епілептичні напади;
  • порушення свідомості;
  • емоційні розлади;
  • порушення мовлення.

Саркома, симптоми якої ми перерахували, крім цього характеризується і тим, що якщо її зосередження припадає на область в рамках внутрішнього простору шлуночків мозку або якщо за рахунок неї перекриваються шлуночкові протоки, то частим супутнім проявом патології стає порушення процесу циркуляції спинномозкової рідини. Це, в свою чергу, проявляється в якості підвищеного внутрішньочерепного тиску.

Важлива роль відводиться і розташуванню пухлинного освіти щодо тих структур головного мозку, які відповідають за виконання певних функцій. Приміром, саркома, локалізована з боку потиличної області, стає причиною негативних змін, пов’язаних із зором пацієнта, а от якщо саркома зосереджується з боку скроневої частки, то порушення піддається слух. При ураженні лобових і тім’яних часток виявляється вплив на чутливість, інтелектуальні здібності, а також на рухову активність. Якщо в патологічний процес втягується гіпофіз, то допускається можливість зміни гормонального фону.

Саркома шкіри: симптоми

Переважна область зосередження в даному випадку – нижні кінцівки і тулуб (стопи і кисті не уражаються), переважаючий вік пацієнтів – 30-50 років. В якості основних причин, що обумовлюють розвиток саркоми шкіри, виступає попереднє перенесення пацієнтом травм, тривалий перебіг вовчака, рубці на шкірі, хронічна форма дерматиту (особливо в тому випадку, якщо мало місце поєднання її з радіотерапією).

Початок розвитку патології може відбуватися як на ділянці шкіри, не подвергшемся якого-небудь ураження (тобто в області здорового шкірного покриву), так і на ділянці шкіри з рубцями і перерахованими поразками. Починається саркома з формування твердого вузлика, поступово збільшується в розмірах і утрачивающего чіткість власних кордонів, далі його контури набувають неправильну форму. Розростання пухлинного процесу відбувається в напрямку шару епідермісу, поєднується це з проростанням в нього. У кінцевому підсумку на увазі пухлина починає нагадувати грибоподібні безформні вузли з изъязвленной поверхнею, утримуються ці вузли на широкій основі.

Процес виразки найчастіше поєднується і з запальним процесом, він же, у свою чергу, розвивається на тлі приєднання інфекції. За кольором пухлинного освіти можна виділити різні варіації, починаючи від блідо-рожевого і закінчуючи синюшно-фіолетовим. Якщо розвивається вісцеральне метастазування, то відбувається залучення в патологічний процес периферичних і глибоких лімфовузлів. Стрімкий і вспышкообразное протягом процесу може супроводжуватися появою множинних пухлинних утворень, в деяких випадках частина з них може спонтанним чином зникнути. Летальний результат при саркомі шкіри настає через 1-2 роки з моменту початку захворювання.

Саркома печінки: симптоми

Дана форма саркоми відноситься до групи сарком черевної порожнини. Первинна форма патології діагностується досить рідко, вона розвивається на основі самої печінки (точніше – з її судин або з її сполучнотканинних елементів). У більшості випадків саркома виглядає як дрібний або крупнобугристый вузол з більш щільною консистенцією (в порівнянні з тканинами печінки, його оточуючими). Цей вузол може досягати величезних розмірів, в деяких випадках зіставляють з розмірів голови дорослої людини. При подібному перебігу орган підлягає здавлення, в результаті чого розвивається поступова його атрофія. Якщо має місце такий варіант прогресування патології, при якому множинні вузли в своїй кількості, то орган печінки також може досягати значних розмірів.

Що стосується вторинної саркоми печінки, то вона, так само як і інші варіанти вторинної форми цієї патології, що розвивається в результаті метастазування з боку якого-небудь з органів. Вторинна саркома розвивається частіше первинної, пухлинні утворення в цьому випадку можуть формуватися як в один об’ємний вузол, так і в безліч вузлів, в результаті появи яких орган перетвориться до виду безформної маси.

Симптоми саркоми печінки мають схожість з симптомами, які супроводжують рак цього органу. Особливістю саркоми печінки є те, що здебільшого вона діагностується в осіб юнацького віку. Повертаючись до симптоматиці, відзначимо її неспецифічність і, власне, її саму:

  • біль в області правого підребер’я;
  • втрата ваги;
  • підвищена температура;
  • жовтяничність шкіри та слизових.

Найчастіше при саркомі печінки відбувається розпад пухлинного утворення, що є ускладненням патологічного процесу, також актуальні внутрішньочеревні кровотечі і внутрішні крововиливи, що відбуваються в тканини ураженого органу.

Эпителиоидная саркома: симптоми

В загальному розгляді випадків виникнення сарком у рамках м’якотканинних областей можна відзначити, що на даний вид саркоми припадає приблизно 1% захворюваності саркому. Крім того, цей вид саркоми є найбільш частим варіантом ураження кисті (саркома кисті). Частіше эпителиоидная саркома діагностується у чоловіків, при цьому якщо розглядати частоту ураження патологією дітей, то статевої приналежності шанси визначені як рівні. Щодо вікової групи, за якою найчастіше розвивається захворювання, зазначаються дані за молодим людям (середній вік – 23 роки), в той час як 74% хворих – особи у віці 10-39 років. Приблизно в 20% випадків розвитку патології, новоутворення, при ній актуальне, розвивається на ділянці, раніше подвергшемся травмування.

У більшості випадків ураження підлягають верхні кінцівки (близько 68% випадків), далі по частоті виникнення слід ураження нижніх кінцівок (близько 27% випадків), дещо рідше пухлинне утворення розвивається в області тулуба, голови (волосиста частина), статевого члена, вульви, твердого неба. В основному саркома має вигляд щільного шкірного або підшкірного освіти, в деяких випадках піддався виразки, рідше формуються множинні вузли. У частих випадках пухлини безпосереднім чином пов’язується з фіброзного типу структурами (капсула суглоба, нейрососудистые пучки, сухожильні піхви). Симптоми эпителиоидной саркоми відсутні до того моменту в її розвитку, поки не почнеться здавлювання дистального нерва. Приблизно лише в 22% випадків пацієнти скаржаться на виникнення болю в області формування новоутворення або на підвищену чутливість в ній.

Зростає пухлинне утворення досить повільно, рецидивування і метастазування відбувається з формуванням множинних вузлів. Що примітно, саме метастази найчастіше виступають в якості основного клінічного прояву даного типу саркоми. Поширення пухлинного освіти відбувається уздовж довжини сухожиль і фасцій або вздовж періосту, метастазування відбувається лімфогенним і гематогенним шляхом.

Эпителиоидная саркома супроводжується метастазуванням приблизно в 50% випадків, у 48% — до регіонарних лімфовузлів, у 25% — до легень, у 10% — до волосистому покрову голови, у 6% — до інших ділянках шкірного покриву. В рази рідше метастазування відбувається до твердої мозкової оболонки, до кісток, печінки, підшлункової залозі, до мозку і товстій кишці. Прогноз по тривалості життя в період виявлення метастаз становить у середньому близько 8 років, у деяких випадках термін може бути тривалішим.

Діагностування

Діагностика сарком ґрунтується на застосуванні різних методик, як самого простого методу виділяють звичайний огляд пухлинного освіти. В цьому випадку визначаються його розміри, ступінь мобільності, особливості консистенції, глибина ураження тканин, в які відбулося зростання саркоми, а також виділяються інші специфічні ознаки. Крім цього застосовуються і традиційні методи дослідження, а це метод комп’ютерної томографії, рентгенографії (за двома проекціями), УЗД, радионкулидная діагностика і біопсія.

Лікування

В якості обов’язкової умови для лікування саркоми розглядається своєчасна діагностика цієї патології, а також забезпечення комплексного терапевтичного підходу. Аж до недавнього часу в якості єдиного варіанту лікуванні розглядалося хірургічне втручання, при якому пухлина підлягала висіченню. Між тим, сьогодні ефективне лікування даного захворювання забезпечується за рахунок застосування нових методів впливу, а це променева терапія і терапія, заснована на використанні сучасних протипухлинних препаратів зразків (хіміотерапія). Рання діагностика і, відповідно, виявлення саркоми, визначає можливість її успішного лікування.

При появі симптомів, що вказують на можливу актуальність такого діагнозу, як саркома, необхідно звернутися до онколога.