Пізня дискінезія (син. ПД, тардивная дискінезія) – являє собою різновид нейролептичного синдрому, а це означає, що така хвороба пов’язана з тривалим прийомом нейролептиків, які негативно позначаються на стані нервової системи. Ігнорування клінічних ознак може привести до летального результату.
Основна причина формування криється в тривалому прийомі медикаментів, що порушують функціонування ЦНС. Їх постійне використання або недотримання добової норми справляє патогенний вплив на людський організм і призводить до формування додаткових недуг.
Специфічна Симптоматика і яскраво виражена. Головними зовнішніми проявами є: тремор усього тулуба або тільки кінцівок, нервовий тик, часті скорочення м’язів, що супроводжується спазмами, безцільне дублювання рухів і відчуття неспокою.
Встановлення правильного діагнозу не викликає особливих проблем – для цього клініцисту достатньо лише ознайомитися з анамнезом життя пацієнта та провести ретельний фізикальний огляд.
Лікування полягає у скасуванні або зниженні дози нейролептиків. У переважній більшості випадків хворим підбирається аналог основного медикаменту, який не чинить сильний руйнівний ефект на ЦНС.
Етіологія
Специфічна терапія захворювань психічного характеру передбачає використання протягом тривалого часу нейролептичних лікарських препаратів. Такі медикаменти впливають на головний мозок, а саме: блокують дофамінові рецептори.
Регулярний прийом таких ліків загрожує поступовим накопиченням в людському організмі діючих речовин, які, в свою чергу, негативно впливають на клітини мозку і нервову систему.
Крім цього, пізня дискінезія може виникнути із-за застосування антидепресантів, зокрема, при необхідності перевищення добової норми або у випадках індивідуальної реакції на препарат.
Найбільш часто подібне захворювання діагностується в осіб старшого віку, оскільки для них навіть невеликі дози медикаментів можуть негативно відбитися на роботі ЦНС.
Факторами ризику також виступають:
- жіноча стать;
- наявність афективного розладу;
- хвороба Паркінсона;
- цукровий діабет;
- будь-яке ураження головного мозку;
- постклімактеричний період;
- багаторічна пристрасть до шкідливих звичок.
Зазначається, що у молодих осіб та людей працездатного віку така хвороба розвивається приблизно в 11% випадків.
Найбільш часто нейролептичні пізні дискінезії виникають на тлі прийому таких пар препаратів:
- «Аміназин» , «Тізерцин»;
- «Стелазин», «Дроперидол»;
- «Галоперидол» або «Тріфтазін»;
- «Трифлуперидол», «Перфеназин»;
- «Локсапін», «Клозапін»;
- «Сульпірид», «Лепонекс»;
- «Хлорпромазин», «Етаперазін»;
- «Левомепромазин», «Азалептин».
Що стосується антидепресантів, то небезпека представляють будь-які речовини з подібної категорії медикаментів. Також необхідно враховувати, що в деяких ситуаціях такий недуга виникає не після тривалого прийому вищевказаних препаратів, а відразу ж після початку терапії.
Класифікація
По варіанту перебігу пізня дискінезія буває:
- оборотної або излечиваемой – при скасуванні використання провокуючого ліки всі симптоми патології поступово зменшуються або повністю зникають;
- незворотною;
- персистуючої – є таким, якщо через 3 місяці після скасування того чи іншого препарату клінічні прояви не зазнали жодних змін.
Відсутність лікування призводить до формування великої кількості ускладнень, тому їх прийнято поділяти на кілька груп:
- психічні – наприклад, депресивний стан, і думки про суїцид;
- фізичні – сюди варто віднести захворювання ротової порожнини, проблеми з пережовуванням їжі, утруднення дихання і багато інші наслідки;
- соціальні – це порушення мовної функції, що дуже сильно заважає соціалізації.
Симптоматика
Хвора пізньої дискінезією
Пізня дискінезія виражається в мимовільних рухах, нервовий тик, подергиваниях і в одноманітному, короткочасному скорочення певних м’язів.
Основними клінічними проявами недуги прийнято вважати:
- хаотичні подрагивающие руху верхніх або нижніх кінцівок;
- неконтрольоване причмокування ротом і випинання мови;
- неосмислене повторення одних і тих же рухів або слів;
- неможливість довго знаходитися в одній і тій же позі;
- занепокоєння і непосидючість;
- дратівливість і внутрішня тривога;
- відчуття загального дискомфорту;
- проблеми з диханням;
- нудота і блювання;
- різке зниження маси тіла;
- зниження тонусу організму.
Якщо захворювання було викликане застосуванням антидепресантів, то симптоми будуть наступними:
- напади сильного запаморочення;
- почастішання серцевого ритму;
- м’язові спазми;
- підвищена активність і відсутність посидючості;
- зміна ходи;
- часта зміна настрою;
- порушення гормонального фону;
- тремтіння рота, язика і губ.
Всі вищевказані ознаки виникають одночасно, тому хворий втрачає здатність зберігати м’язову спокій. Разом з розвитком такої симптоматики можуть проявлятися нервові розлади.
У переважній більшості випадків хвороба не прогресує, а ознаки проявляються слабо або помірно. Вкрай рідко спостерігаються виражені порушення, які можуть стати причиною інвалідизації пацієнтів.
При виникненні перших симптомів слід якомога швидше звернутися за кваліфікованою допомогою, для того щоб у найкоротші терміни розпочати лікування, що поліпшить шанси на сприятливий результат.
Діагностика
Діагноз ставиться на підставі клінічних проявів, а також заходів первинної діагностики, які здійснює психіатр або психотерапевт.
Таким чином, процес діагностування включає в себе:
- вивчення історії хвороби – для підтвердження факту протікання гострого нейролептичного синдрому;
- збір і аналіз життєвого анамнезу, що полягає у з’ясуванні, який саме препарат і протягом якого часу брав осіб;
- ретельний фізикальний та неврологічний огляд;
- детальне опитування пацієнта або його родичів – це допоможе встановити, коли вперше з’явилися характерні симптоми і ступінь їх вираженості.
Загальні лабораторні дослідження та інструментальні процедури спрямовані на проведення диференціальної діагностики.
Пізню дискінезію необхідно відрізняти від:
- хвороби Вільсона або Хантінгтона;
- злоякісних або доброякісних новоутворень головного мозку;
- синдрому Фара або Мейжа;
- ідіопатичною і торсіонної дистонії;
- постгипоксического або постенцефалітичного экстрапирамидального синдрому;
- гіпотиреозу;
- системних недуг.
Гіпотеріоз
Крім цього, передозування нейролептиками або антидепресантами слід диференціювати від неадекватного застосування:
- препаратів літію або магнію;
- антихолінергічних засобів;
- оральних контрацептивів;
- амфетамінів та інших стимуляторів;
- антагоністів дофаміну;
- спиртних напоїв.
Лікування
Пізня дискінезія вимагає тривалого лікування, яке в середньому триває до 2 років.
Незважаючи на те, що план терапії носить індивідуальний характер, він має кілька спільних моментів:
- визначення препарату, який спровокував виникнення специфічних клінічних проявів;
- повна скасування того чи іншого нейролептика або антидепресанту, але якщо це зробити неможливо, то дозування ліки знижують до можливого мінімуму;
- заміна препарату на аналоги, які мають таку ж дію, але не чинять негативний вплив на клітини головного мозку або ЦНС.
Медикаментозна терапія може включати в себе прийом:
- антипсихотиків;
- холінолітиків;
- антиоксидантів;
- бета-блокаторів;
- вітамінних комплексів;
- ботулінічного токсину.
Ефективність інших способів лікування цієї недуги в даний час не доведена.
Можливі ускладнення
Як було зазначено вище, пізня дискінезія при повній відсутності терапії призводить до формування великої кількості небажаних наслідків.
Фізична група ускладнень представлена:
- стоматитами;
- формуванням виразок або грибкових уражень ротової порожнини;
- проблемами з пережовуванням і проковтуванням їжі;
- утрудненням дихання;
- втратою м’язового тонусу;
- частими падіннями під час ходьби;
- механічними травмами.
Серед психічних ускладнень варто виділити:
- депресивний стан;
- суїцид;
- емоційну нестійкість;
- безпричинну агресію;
- нанесення каліцтв самому собі.
У таких випадках пацієнти потребують постійного спеціалізованому нагляду.
Соціальні наслідки пов’язані з проблемами з промовою і загальним фізичним станом.
Профілактика і прогноз
Оскільки ця патологія безпосередньо пов’язана з прийомом медикаментів протягом тривалого терміну, то основою профілактичних заходів становить постійне спостереження за здоров’ям людини, який змушений приймати нейролептики або антидепресанти.
Близьким людям пацієнтів необхідно строго стежити за тим, щоб добова норма того чи іншого ліки, а також тривалість лікування збігалася з рекомендаціями лікаря.
Крім цього, існує необхідність відвідувати невролога не рідше 2 разів у рік – це потрібно для контролю за станом хворих.
Прогноз хвороби залежить від кількох факторів:
- статева і вікова категорія приналежність пацієнта;
- тривалість прийому і найменування препарату;
- наявність супутніх психічних або неврологічних розладів;
- загальний стан людини.
З цього випливає, що результат буде суто індивідуальним. Однак у будь-якому випадку велика ймовірність розвитку вищевказаних ускладнень, які призводять до інвалідності або навіть можуть стати причиною летального результату.
