Хвороба Рейтера: симптоми і лікування

187

Хвороба Рейтера — відноситься до категорії захворювань ревматичного характеру. Для патології властиво поєднане ураження урогенітального тракту, оболонки очей і суглобів. Інфекційно-запальні зміни можуть розвиватися як одночасно, так і послідовно.

Найбільш часто провокуючим чинником служить зараження людського організму хламідіями. Крім цього, патологічний процес може бути викликаний протіканням або відсутністю лікування ряду інших недуг.

Клінічна картина включає в себе велику кількість зовнішніх проявів. Найбільш часто зустрічається почервоніння очей і світлобоязнь, біль і печіння під час спорожнення сечового міхура і набряклість хворого суглоба.

Щоб поставити правильний діагноз, необхідний цілий комплекс діагностичних процедур, серед яких лабораторно-інструментальні дослідження, доповнюючи ретельним физикальном оглядом.

Лікування синдрому Рейтера проводиться переважно консервативними терапевтичними методами, які ґрунтуються на прийомі антибактеріальних засобів та інших медикаментів.

Етіологія

Подібна хвороба є відповіддю на неправильне функціонування імунної системи, через що організм виробляє антитіла, спрямовані на боротьбу з власними клітинами. На цьому тлі, насамперед уражаються сполучні тканини суглобів, піддаються руйнації з боку циркулюючих імунних комплексів.

В якості патогенезу недуги виступає інфекційний процес, який локалізується в органах травної або урогенітальної системи. Найбільш часто хвороба розвивається внаслідок проникнення в людський організм хламідій, однак хвороботворної бактерією також може бути:

  • шигелла;
  • сальмонела;
  • уреаплазма;
  • іерсінія.

Крім цього, хвороба Рейтера нерідко є ускладненням неадекватного лікування або повної відсутності терапії такого захворювання, як коліт або ентероколіт. Також досить часто недуга передує Сніду та ВІЛ-інфекції. Крім цього, варто відзначити, що синдром може також виникати на тлі генетичної схильності. В деяких ситуаціях не вдається встановити причину виникнення хвороби.

Тим не менше на сьогоднішній день не відомо, чому у одних людей вищезгадані несприятливі фактори викликають прогресування інфекційно-запального процесу, а в інших осіб — немає.

Примітно те, що в переважній більшості ситуацій такий синдром діагностується у чоловіків у віковій категорії від 20 до 40 років. В кілька разів рідше пацієнтами виступають представниці жіночої статі і вкрай рідко — діти.

Класифікація

Синдром Рейтера у дітей та дорослих має кілька етапів протікання:

  • інфекційний — характеризується впливом хвороботворного агента в ШКТ або сечостатевої системи. Така стадія починається з моменту інфікування і виражається обмежено, тобто тільки у вогнищах зараження. Може тривати від 2 діб до 1 місяця;
  • иммунопатологический — виражається в імунокомплексної реакції з покроковим ураженням очей і суглобів. Ступінь інтенсивності аутоімунних реакцій диктується кількома факторами, а саме станом імунної системи хворого на момент зараження та обтяженою спадковістю.

Грунтуючись на этиологическом факторі захворювання буває:

  • спорадичним — це означає, що патологічний процес є відповіддю на перенесену раніше сечостатеву інфекцію;
  • епідемічним — інфекційно-запальне ураження органів зору, суглобів і внутрішніх органів розвивається при протіканні ентероколіту в незалежності від його природи.

Крім цього, хвороба Рейтера має кілька варіантів протікання:

  • гострий — характерна симптоматика зберігається протягом не більше 6 місяців;
  • затяжний — патологічний процес триває до року;
  • хронічний — клінічні прояви присутні більше року.

Симптоматика

Інкубаційний період з моменту перенесеної інфекції ШКТ або сечостатевого тракту до появи перших симптомів цієї недуги варіюється від 3 діб до 2 місяців.

Оскільки захворювання вражає кілька сегментів людського організму, то природно, що в кожному конкретному випадку клінічна картина буде відрізнятися. В якості перших ознак виступають зміни з боку сечостатевої системи. У представників чоловічої статі найбільш часто присутні:

  • слизові виділення з уретри;
  • сверблячка і різі — виникають під час процесу сечовипускання;
  • почервоніння навколо зовнішнього отвору уретри;
  • прискорені позиви до відвідування туалетної кімнати для спорожнення сечового міхура;
  • больові відчуття і дискомфорт під час сексуального контакту;
  • болючість в нижніх відділах передньої стінки черевної порожнини.

У жінок симптоми представлені:

  • прозорими і дурно пахучими виділеннями з піхви;
  • печінням та болем під час випускання урини;
  • дискомфортом, що з’являються під час сексу;
  • прискореним сечовипусканням;
  • неприємними відчуттями, локалізуються внизу живота.

Через короткий проміжок часу після виникнення симптоматики з боку сечостатевої системи у пацієнтів починають розвиватися ознаки запального ураження очей. У таких випадках, клініка хвороби Рейтера в чоловіків і жінок буде включати в себе:

  • підвищену сльозоточивість;
  • зниження гостроти зору;
  • підвищену чутливість до світла;
  • почервоніння кон’юнктиви;
  • біль і дискомфорт в очах;
  • поява виділень слизистого або гнійного характеру.

Варто відзначити, що подібні прояви лише перші кілька діб можуть залишатися непоміченими, після чого поступово збільшують свою інтенсивність.

Залучення до хвороба Рейтера суглобів дає про себе знати через півтора місяці з моменту появи симптоматики ураження органів сечостатевого тракту. Найчастіше при такому синдромі в патологію утягує від 1 до 3 суглобів, лише в рідкісних випадках захворювання охоплює безліч сегментів. У більшості ситуацій запалення піддаються нижні кінцівки, при цьому висловлюються наступні ознаки:

  • больовий синдром;
  • асиметричне ураження суглобів;
  • придбання шкірним покривом, розташованим над суглобом, червоного або синюшного відтінку;
  • набряклість шкіри в ділянці локалізації запалення;
  • гіпертермія;
  • скутість рухів в ранковий час або після сну;
  • формування поперечно-поздовжнього плоскостопості.

Хвороба Рейтера: симптоми і лікування
Симптоми хвороби Рейтера

Крім типових для синдрому Рейтера проявів, симптоматична картина також може включати в себе:

  • набряклість сухожилля до п’яткової зоні;
  • поява на шкірі червоних плям або багряних вузликів, що піднімаються над шкірним покривом;
  • шкірні висипання;
  • ущільнення і лущення шкіри стоп і долонь;
  • формування хворобливих виразок на слизовій рота або статевих органів;
  • запальне ураження легень, нирок і серцевого м’яза.

Всі вищевказані симптоми характерні як для дорослого, так і для дитини.

Діагностика

Процес встановлення правильного діагнозу ґрунтується на проведенні лабораторно-інструментальних досліджень, проте не останнє місце в діагностуванні займають заходи, що проводяться безпосередньо ревматологом. Таким чином, первинна діагностика включає в себе:

  • вивчення історії хвороби — це потрібно для підтвердження факту перенесеної раніше сечостатевої або кишкової інфекції;
  • збір і аналіз анамнезу життя;
  • ретельний фізикальний огляд, спрямований на оцінювання стану очей, шкірних покривів і органів статевої системи. Сюди також варто віднести встановлення обсягу рухів, наявність болючості і набряку суглобів;
  • детальне опитування пацієнта — для складання повної симптоматичної картини перебігу хвороби Рейтера у дітей і дорослих.

Лабораторні дослідження обмежуються здійсненням:

  • загальноклінічного аналізу крові — при цьому звертають увагу на ШОЕ;
  • біохімії крові;
  • проби урини по Нечипоренко;
  • ПЛР-тестів;
  • серологічних проб, зокрема ІФА, РНГА і РСК;
  • мікроскопічного вивчення мазка, взятого із слизової оболонки органів зору, шийки матки або сечовипускального каналу;
  • бактеріального посіву суглобової рідини ураженого суглоба.

Інструментальна діагностика хвороби Рейтера має на увазі лише виконання рентгенографії суглобів, а також КТ і МРТ.

Хвороба Рейтера: симптоми і лікування
Комп’ютерна томографія

Лікування

Терапія такого синдрому завжди носить комплексний характер і триває приблизно від 3 місяців до року. Основними цілями лікування хвороби Рейтера виступають:

  • ліквідація збудника інфекції;
  • купірування ознак запалення;
  • пригнічення аутоімунного процесу.

Медикаментозна лікувальна тактика передбачає застосування:

  • антибактеріальних засобів строком 3-8 тижнів;
  • гепатопротекторів;
  • НПЗЗ;
  • глюкокортикостероїдів;
  • імуносупресорів — для придушення імунної реакції. Застосовуються такі ліки від 4 місяців до року, а у важких випадках показано довічний прийом;
  • імуномодуляторів;
  • препаратів інтерферону;
  • адаптогенів;
  • полівітамінів.

У лікуванні хвороби Рейтера також беруть участь такі фізіотерапевтичні процедури:

  • импульстерапия;
  • лікарський електрофорез;
  • магнітотерапія;
  • грязелікування;
  • лазерна терапія;
  • діатермія;
  • сірководневі та радонові ванни.

Крім цього, пацієнтам з хворобою Рейтера також показані:

  • плазмаферез і криоафарез;
  • Хвороба Рейтера: симптоми і лікування
    Плазмаферез

  • УВЧ;
  • каскадна фільтрація плазми;
  • дезінтоксикаційна терапія;
  • лікувальна фізкультура.

Можливі ускладнення

Незважаючи на те, що таке захворювання часто закінчується повним одужанням, в деяких ситуаціях можливий розвиток таких ускладнень:

  • порушення рухливості хребетного стовпа;
  • повна втрата зору;
  • атрофія м’язів, розташованих поблизу ураженого суглоба;
  • формування п’яткових шпор;
  • плоскостопість;
  • міокардит і плеврит;
  • запалення легенів;
  • нефрит і поліневрит.

Профілактика і прогноз

На тлі того, що практично у всіх випадках розвивається синдром Рейтера при хламідіозі та інших інфекціях, основні профілактичні заходи спрямовані на уникнення зараження. Таким чином, патологія передбачає дотримання наступних профілактичних заходів:

  • постійне зміцнення імунітету;
  • заняття тільки захищеним сексом;
  • виконання правил особистої гігієни;
  • своєчасне лікування ентероколітів і хронічних запальних недуг;
  • регулярне проходження повного огляду в медичній установі.

Прогноз синдрому Рейтера в переважній більшості ситуацій сприятливий — патологія закінчується одужанням пацієнта. Хвороба не несе загрози для життя людини, а при сумлінному дотриманні клінічних рекомендацій вдасться уникнути розвитку наслідків. Тим не менш небезпека хвороби полягає в частих рецидивах і високої ймовірності переходу в хронічну форму, що тягне за собою інвалідність.