Гломерулонефрит у дітей: симптоми і лікування

195

Гломерулонефрит у дітей – являє собою інфекційно-алергічну патологію, при якій запальний процес локалізується в ниркових клубочках. Серед фахівців у галузі педіатрії вважається найбільш поширеним придбаним дитячим недугою.

Найбільш часто захворювання розвивається через проникнення в дитячий організм патологічних мікроорганізмів. Однак на розвиток запалення можуть вплинути системні недуги, отруєння токсичними речовинами та укуси отруйних комах.

Клінічних проявів настільки багато, що вони поділяються на кілька великих груп. Основу симптоматики складають сечовий синдром, сильні головні болі, набряклість і зростання кров’яного тонусу.

З встановленням правильного діагнозу не виникає проблем, завдяки специфічним ознаками, лабораторними показниками та широкого спектра інструментальних обстежень.

Лікування гломерулонефриту у дітей включає в себе цілий комплекс консервативних методик, особливе місце серед яких відведено лікувальної фізкультури. Хірургічне втручання в цьому випадку використовується вкрай рідко.

У Міжнародній класифікації хвороб подібна патологія має кілька шифрів, які диктуються її різновидом. Таким чином, код за МКХ-10 при гострій формі — N 00, при быстропрогрессирующем перебігу – N 01, у випадках хронічного варіанта перебігу – N 03.

Етіологія

У переважній більшості випадків джерелом гломерулонефриту у дітей виступають такі хвороботворні мікроорганізми:

  • гемолітичний стрептокок;
  • стафілокок;
  • пневмокок;
  • ентерокок;
  • збудники таких хвороб, як вірусний гепатит, кір і краснуха, а також вітряна віспа та герпес;
  • паразити, наприклад, винуватці малярії і токсоплазми;
  • грибки з сімейства Кандида.

Причини гломерулонефриту у дітей, що мають під собою не інфекційну, а алергічну основу:

  • укуси отруйних комах чи змій;
  • чужорідні білки;
  • передозування лікарськими препаратами;
  • отруєння хімічними речовинами, а саме ртуттю або свинцем;
  • введення вакцин або сироваток;
  • пилок рослин.

Крім цього, вплинути на розвиток запалення в ниркових клубочках можуть:

  • спадкова схильність;
  • аутоімунні захворювання;
  • системний червоний вовчак;
  • різка зміна клімату;
  • тривале переохолодження або, навпаки, перегрівання дитячого організму;
  • цистит, пієлонефрит та інші інфекції в органах сечостатевої системи;
  • геморагічний васкуліт;
  • дитячий ревматизм;
  • перенесені раніше гострі респіраторно-вірусні патології, зокрема, пневмонія і ангіна, імпетиго і скарлатина, фарингіт і стрептодермія;
  • гіповітаміноз;
  • безсимптомне носійство стрептококів, наприклад, на шкірному покриві.

Необхідно враховувати, що в деяких випадках не вдається з’ясувати, що стало провокатором гломерулонефриту у дитини.

Гломерулонефрит у дітей: симптоми і лікування
Механізм розвитку гломерулонефриту

В основну групу ризику входять діти дошкільної та молодшої шкільної вікової категорії, рідше хвороба діагностується у малюків перших 2-х років життя. Примітно те, що хлопчики страждають від недуги в кілька разів частіше дівчаток.

Класифікація

В залежності від варіанту перебігу патологія ділиться на:

  • гострий гломерулонефрит у дітей – є таким, якщо виникає вперше. Відрізняється різким початком і може закінчитися або повним одужанням або переходом у уповільнену течію;
  • підгострий гломерулонефрит – також називається швидкопрогресуючим або злоякісним. Характеризується стійкістю до терапії, частим розвитком наслідків, а також він нерідко призводить до смерті дитини;
  • хронічний гломерулонефрит у дітей – такий діагноз ставлять при відсутності лікування гострого варіанта перебігу запалення.

Окремо варто виділити постстрептококовий гломерулонефрит у дітей – при цьому повністю доведено взаємозв’язок розвитку цієї недуги з перенесеною раніше патологією стрептококової природи.

За механізмом розвитку запальний процес у клубочках нирок буває:

  • первинним – виступає в якості самостійної хвороби;
  • вторинним – є ускладненням інших захворювань.

В залежності від поширеності патології існує:

  • дифузний гломерулонефрит у дітей;
  • вогнищевий гломерулонефрит.

По локалізації запалення хвороба протікає в таких формах:

  • интракапиллярной – осередок розташований безпосередньо в судинному клубочку;
  • экстракапиллярной – джерело розміщується в порожнині капсули клубочка.

Залежно від характеру запального процесу гломерулонефрит буває:

  • ексудативним;
  • проліферативним;
  • змішаним.

Форми недуги по клінічній картині:

  • гематуричний – на перший план виходить присутність домішок крові в урині, а зростання ПЕКЛО з’являється не відразу;
  • нефротичний – гломерулонефрит з нефротичним синдромом характеризується виникненням сильних набряків;
  • гіпертонічна – спостерігається яскраве вираження підвищення кров’яного тонусу і слабкий прояв інших ознак;
  • змішана – при цьому не представляється можливим виділити провідне клінічне прояв;
  • латентна – у таких ситуаціях симптоматика може повністю бути відсутнім, а зміни самопочуття в гіршу сторону практично не спостерігається. Дуже часто діагноз ставлять на підставі зміни лабораторних показників.

Симптоматика

При розвитку вірусного гломерулонефриту у дітей доцільно зазначити про тривалість інкубаційного періоду, який становить від двох до трьох тижнів. Якщо хвороба має іншу природу, то час інкубації визначити неможливо.

Ознаки такого захворювання діляться на дві великі групи – загальні та специфічні. Перша категорія включає в себе:

  • загальну слабкість і млявість;
  • швидку стомлюваність і зниження працездатності дитини;
  • напади нудоти, закінчуються блювотою;
  • головні болі різної інтенсивності;
  • зростання температури;
  • ниючий біль і дискомфорт в області попереку.

Гломерулонефрит у дітей: симптоми і лікування
Основні ознаки гломерулонефриту

Гострий дифузний гломерулонефрит або вогнищева форма запалення має такі специфічні клінічні прояви:

  • набряки різного ступеня вираженості – спостерігається у 90% пацієнтів. Можуть бути присутні лише набряки повік вранці або сильна набряклість нижніх кінцівок та обличчя. При важкому варіанті перебігу відбувається розвиток порожнинних набряків, наприклад, в плевральній порожнині або в очеревині;
  • зростання АТ до 160 на 110 міліметрів ртутного стовпа, рідше відзначається підвищення на 120 до 180 мм рт. ст.;
  • сечовий синдром – про нього говорять, якщо відбувається зміна відтінку урини і зменшення частоти позивів до сечовипускання.

ХГН у дітей зустрічається досить рідко, що обумовлено раннім зверненням батьків хворого за кваліфікованою допомогою. Тим не менше для хронічного гломерулонефриту характерні такі ознаки:

  • слабкість;
  • запаморочення;
  • постійна спрага;
  • сонливість у денний час доби;
  • незначні набряки, частіше спостерігається їх повна відсутність;
  • прогресування артеріальної гіпертензії;
  • головні болі;
  • зниження гостроти зору;
  • слабке вираження сечового синдрому.

Діагностика

На тлі того, що захворювання має специфічні симптоми, поставити правильний діагноз педіатр або дитячий нефролог зможе вже на етапі первинного огляду маленького пацієнта. Однак для підтвердження підозр клініциста і виявлення тяжкості ураження нирок необхідні різні інструментально-лабораторні дослідження.

В першу чергу клініцисту потрібно:

  • ознайомитися з історією хвороби не тільки хворого, але і його близьких родичів – це може вказати на вторинний характер патології;
  • зібрати та проаналізувати життєвий анамнез;
  • провести ретельний фізикальний огляд – для оцінювання ступеня набряклості. Сюди також варто віднести вимірювання кров’яного тиску;
  • детально опитати пацієнта або його батьків – це потрібно для визначення інтенсивності вираженості та першого часу появи симптомів.

Лабораторна діагностика гломерулонефриту у дітей спрямована на виконання:

  • загального і біохімічного аналізу крові;
  • аналізу урини за Нечипоренком або за Зимницьким;
  • імунного аналізу сироватки крові.

Інструментальні обстеження обмежуються здійсненням:

  • біопсії нирок;
  • УЗД ураженого органу.

Гломерулонефрит у дітей: симптоми і лікування
Біопсія нирки під контролем УЗД

Крім цього, можуть знадобитися додаткові консультації таких фахівців:

  • офтальмолог;
  • стоматолог;
  • інфекціоніст;
  • отоларинголог;
  • ревматолог;
  • кардіолог;
  • уролог;
  • генетик.

Лікування

Дитячий гломерулонефрит можна лікувати за допомогою таких консервативних методик:

  • прийом лікарських препаратів;
  • дотримання дієтичного харчування;
  • строгий постільний режим, аж до повного одужання;
  • здійснення ЛФК при гломерулонефриті – комплекс вправ призначається в індивідуальному порядку для кожного пацієнта.

Медикаментозне лікування гострого гломерулонефриту у дітей включає в себе:

  • сечогінні засоби;
  • антибіотики;
  • ліки для зниження артеріального тиску;
  • цитостатики;
  • гормональні речовини;
  • препарати для зниження в’язкості і поліпшення згортання крові;
  • вітамінотерапію.

Також не останнє місце займає дієта дитини при гломерулонефриті – всім пацієнтам показано дотримання правил дієтичного стола №7, основні правила якого спрямовані на:

  • обмеження рідини – пити дозволяється не більше 600 мілілітрів на добу;
  • зниження споживання білків;
  • виключення з раціону солі.

При гострому дифузному гломерулонефриті нерідко вдаються до:

  • процедури гемодіалізу;
  • хірургічного втручання – операція передбачає трансплантацію донорського органу.

Можливі ускладнення

Крім того, що хронізація запального процесу в клубочках нирок саме по собі є наслідком відсутності терапії гострої форми хвороби, ускладненнями хвороби також можуть стати:

  • набряк легенів;
  • ниркова еклампсія;
  • крововилив у мозок;
  • уремія;
  • найсильніші судомні напади;
  • нефротичний енцефалопатія;
  • гостра або хронічна ниркова або серцева недостатність.

Профілактика і прогноз

Щоб не допустити розвиток гломерулонефриту у дітей, необхідно:

  • уникати переохолодження або перегрівання організму;
  • обмежити споживання солі;
  • своєчасно лікувати будь-інфекції та алергічні захворювання;
  • забезпечення батьками регулярного огляду дітей у педіатра.

В переважній більшості ситуацій прогноз захворювання сприятливий – гломерулонефрит закінчується повним одужанням. Вкрай рідко спостерігається хронізація запалення або розвиток інших ускладнень. Летальний результат наступає лише в 2% випадків.