Гломерулонефрит: симптоми і лікування

433

Гломерулонефрит має на увазі під собою запальне захворювання, при якому ураження зазнають дрібні судини нирок (клубочки). Гломерулонефрит, симптоми якого проявляються в формі ураження основних функцій нирок, є двостороннім ураженням, при цьому до функцій, на які безпосереднім чином впливає захворювання, відноситься утворення сечі, а також виведення токсичних і в цілому непотрібних речовин з організму.

Загальний опис

Механізм розвитку гломерулонефриту долучає його до інфекційно-алергічних захворювань. Відповідно, сама група цих захворювань вказує на те, що поразка безпосередньо пов’язано з формуванням інфекційного типу алергії, яка, в свою чергу, поєднується з різними ушкодженнями органу неімунного масштабу впливу. Між тим, існують також і аутоімунні форми даного захворювання, зумовлювані ураженням тканин нирок аутоантителами – антитілами, що впливають на адресу власного ж органу.

Незважаючи на те, що гломерулонефрит є самостійним захворюванням, він також може супроводжувати і ряд інших системних захворювань, виступаючи в них в якості одного з симптомів. До таких захворювань зокрема відноситься червоний вовчак, інфекційний ендокардит, геморагічний васкуліт, а також ряд інших їх видів.

Гломерулонефрит є одним з найпоширеніших захворювань, що відзначаються у дітей. Тут, як і в цілому, ураженню піддаються нирки, в результаті чого розвивається ниркова недостатність у хронічній формі перебігу, в результаті якої настає рання інвалідизація хворих. Що примітно, гломерулонефрит, через власну поширеністю посідає друге місце (на першому зокрема відзначаються інфекції сечовивідних шляхів) серед придбаних дитячих захворювань, що вражають нирки.

Це захворювання може розвинутися в будь-якому віці, однак найчастіше воно відзначається, крім дитячого віку, у віці до сорока років, при цьому чоловіки схильні до захворювання більшою мірою, у порівнянні з жінками.

Гломерулонефрит: симптоми і лікування
Ураження нирок при гломерулонефриті

Гломерулонефрит: причини

Розвиток даного захворювання безпосереднім чином пов’язано з захворюваннями різних органів (в гострій або хронічній формі їх перебігу), виникнення яких, у свою чергу, має стрептококову природу походження.

Мікроорганізмам відводиться особлива роль, причому це стосується не тільки вже виділеного раніше стрептокока, але і стафілокока, плазмодію малярії та деяких інших різновидів вірусів. Найчастіше в якості причин розвитку захворювання виділяють такі захворювання як скарлатина, ангіни, пневмонії, стрептодермії (ураження шкіри гнійного типу течії). Також в якості причин, що сприяють розвитку гломерулонефриту, можна виділити ГРВІ, вітряну віспу, кір. Іншими словами, інфекційний фактор впливу є одним з головних при розгляді нас цікавить захворювання.

Наступним етіологічним фактором, що сприяє розвитку гломерулонефриту, можна виділити переохолодження організму в умовах вологого середовища (що визначається як «окопный» нефрит). На тлі переохолодження розвиваються розлади на рефлекторному рівні, що зачіпають нирковий кровообіг, що справляє відповідний вплив на перебіг ряду імунологічних реакцій.

Не остання роль відводиться також впливу токсичних речовин, до яких зокрема відносяться свинець, ртуть, алкоголь, різні органічні розчинники (бензин, етиловий спирт, ацетон, ксилол) і пр. Розвитку захворювання може сприяти і вакцинація (щеплення), введення тих чи інших медикаментів, сироваток. Також, як це вже було зазначено, гломерулонефрит може виникнути і на тлі різних системних захворювань.

Гострий гломерулонефрит: симптоми

Гостра форма захворювання розвивається через близько 6-12 діб після інфікування (як правило, стрептококового, тобто у формі піодермії, ангіни або тонзиліту). В якості найбільш характерних симптомів можна виділити гематурію, олігурію, набряклість, а також підвищення артеріального тиску.

Гломерулонефрит у дітей, симптоми якого характеризуються власною циклічністю прояви, спочатку проявляється бурхливо, а його завершення, як правило, супроводжує повне одужання. Дорослі в основному стикаються зі стертою формою перебігу гломерулонефриту, при якому змінам підлягає сеча, однак загальні симптоми відсутні, далі захворювання поступово перетворюється в хронічну форму перебігу.

Появи перших ознак даного захворювання відзначається через 1-3 тиж. з моменту появи інфекційного захворювання у хворого, або з початку впливу інших факторів, також сприяють його розвитку. Початок хвороби характеризується появою головного болю, слабкості, нудоти, легкою формою ознобу, болями в попереку, а також зниженням апетиту. Нерідко змінюється температура, досягаючи досить високих показників. Крім цього відзначається також і виражена блідість шкіри (обличчя, зокрема), набряки повік і раптова зміна в обсягах виділюваної сечі.

Зменшення обсягів сечі зокрема може відзначатися протягом терміну в межах 3-5 діб, потім відбувається збільшення діурезу, хоча щільність сечі, про що свідчать аналізи при захворюванні, знижується.

Інший характерний симптом захворювання проявляється у вигляді вже зазначеної гематурії, за якої в сечі відзначається наявність домішки крові. В результаті цього сеча стає схожа за кольором на «м’ясні помиї», а в деяких випадках стає або темно-коричневою, або зовсім чорною. Якщо мова йде про виявлення мікрогематурії, то тут сеча може не змінюватися в кольорі. Початок захворювання супроводжує переважання у складі сечі свіжих еритроцитів, згодом відбувається в основному їх выщелочное виділення.

Наступним характерним для гломерулонефриту симптомом є набряклість. Набряклість відзначається, як правило, на обличчі, її поява найбільш виражено в ранковий час, до вечора це прояв захворювання йде на спад. Розвитку видимої набряклості сприяє утримання в м’язовій масі близько 2-3 л рідини, крім цього вона також утримується і клітковиною. Що примітно, у повних дітей не так просто визначити набряклість, в деяких випадках це надається можливим лише на підставі виявлення деякого ущільнення підшкірної клітковини.

Що стосується підвищення тиску, також зазначеної вище в числі найбільш частих симптомів захворювання, то воно супроводжує приблизно 60% випадків перебігу гломерулонефриту. Якщо гломерулонефрит протікає у важкій формі, то артеріальний тиск може перебувати в рамках підвищених відміток протягом декількох тижнів.

Гостре протягом розглянутого захворювання супроводжується ураженням серцево-судинної системи, що відзначається у порядку 85% дітей. Нерідко збільшується в розмірах печінка, ураження піддається і діяльність ЦНС.

Що стосується сприятливого перебігу захворювання, що можливо при його своєчасному діагностуванні, то через 2-3 тижнів після лікування відзначається зникнення набряклості, приходить в норму тиск. Повне одужання при гострій формі перебігу гломерулонефриту досягається в межах строку 2-2,5 місяців.

Крім перерахованих особливостей, гострий гломерулонефрит також може протікати в двох різновидах форм, будучи циклічним (що характеризує його бурхливий початок) і латентним (з поступовим початком). Латентна Форма діагностується в частих випадках, і саме діагностика відіграє тут ключову роль, бо як виняток її як такої призводить до переходу захворювання в хронічну форму.

Хронічний гломерулонефрит: симптоми

Гостра форма розглянутого нами захворювання, якщо не завершується безслідно протягом терміну в один рік, автоматично зараховується до форми хронічної. Хронічна форма гломерулонефриту, у свою чергу, може проявлятися в наступних різновидах клінічних форм:

  • Нефротичний форма гломерулонефриту – є найбільш частою формою, що виникла на тлі нефротичного синдрому (первинного).
  • Гіпертонічна Форма. Характеризується тривалим переважанням в актуальній симптоматиці артеріальної гіпертензії при одночасній незначності вираженості сечового синдрому.
  • Змішана Форма. Характеризується одночасним проявом в ній і гіпертонічного, і нефротичного синдрому (форм).
  • Латентна Форма. Часта форма прояву захворювання, що характеризується слабкістю вираженості сечового синдрому. Набряклість, так само як і артеріальна гіпертензія, в даному випадку не проявляється.

Крім цього також виділяється і гематуричний форма захворювання, тому що в багатьох випадках, гломерулонефрит, відповідно, проявляється у вигляді гематурії, за якої відзначається незначна протеїнурія, а також відсутні інші симптоми загального порядку.

Кожна з форм хронічного гломерулонефриту систематично може характеризуватися проявом рецидивів, які мають схожість з повторенням картини, властивої для початкової стадії прояви цього захворювання в гострій формі. Особливо часто відзначаються загострення в осінньо-весняний періоди, прояву симптоматики виникають через близько доби-двох з того моменту, якому супроводжувало вплив подразника (знову ж таки, у більшості випадків мова йде про стрептококової інфекції).

Що примітно, адекватне лікування вкрай необхідно в лікуванні хронічної форми гломерулонефриту, бо його відсутність призводить до розвитку хронічної форми ниркової недостатності, при якій, у свою чергу, стан хворого поступовим чином погіршується. Таким чином, відсутність лікування в підсумку просто призведе до летального результату.

Хронічна ниркова недостатність характеризується виникненням уремії. Уремія ж є тим патологічним станом організму, при якому в крові починає накопичуватися сечовина, а також поступового поразки зазнає ряд систем і органів в організмі, причому в першу чергу страждає від цього стану головний мозок. Симптоматика уремії полягає в наступних проявах:

  • запах сечі, що виходить з рота (відбувається це через виділення сечовини при її поступовому накопиченні крізь слизові оболонки);
  • зниження гостроти зору;
  • сухість у роті;
  • судоми;
  • сонливість.

Гломерулонефрит і вагітність

Переважно вагітні жінки стикаються з гломерулонефритом в гострій формі її перебігу. В якості причин, що провокують це захворювання, виділяються ті ж фактори, які супроводжують стандартним формам його перебігу, при цьому основна причина у вагітних полягає в розвитку захворювання на тлі хронічної інфекції ЛОР-органів і горла, які не були вилікувані до настання вагітності. Діагностика захворювання при вагітності значною мірою ускладнюється, оскільки симптоматика, притаманна захворювання в цілому (біль у попереку, набряки, втома) супроводжує станом вагітності в цілому, причому навіть у здорових жінок.

В якості основного методу, що визначає можливість діагностики гломерулонефриту при вагітності, використовується загальний аналіз сечі, результати якого при актуальності захворювання визначають наявність в її змісті підвищеного рівня білка. Аналіз крові дозволяє визначити у цьому ж випадку підвищений вміст еритроцитів.

Гломерулонефрит у комплексі з ускладненнями, йому супутніми (наприклад, у вигляді підвищеного тиску), нерідко в значній мірі ускладнює перебіг вагітності. Враховуючи це, деякі випадки вимагають (хоча і вкрай рідко) переривання вагітності, покликаної врятувати життя матері з актуальних для неї діагнозом гломерулонефриту. При лікуванні цього захворювання при вагітності орієнтуються на такі дії:

  • використання антибіотиків, допустимих при вагітності, що застосовуються для придушення інфекції;
  • визначення відповідної терапії для усунення набряклості і стабілізації підвищеного тиску;
  • реалізація відповідних заходів, орієнтованих на підтримання властивих нирками функцій аж до повного їх відновлення.

Гломерулонефрит: ускладнення

Протягом гострої форми дифузного гломерулонефриту може супроводжуватися низкою ускладнень. Виділимо основні з них:

  • серцева недостатність (гостра форма) – зазначається порядку в 3% випадків перебігу захворювання;
  • ниркова недостатність (гостра форма) – зазначається у близько 1% хворих;
  • гіпертензивна ниркова енцефалопатія (гостра форма, еклампсія і прееклампсія);
  • порушення зору (гострі, у формі переходить сліпоти);
  • крововилив у мозок;
  • перехід гострої форми гломерулонефриту в хронічну форму.

В якості одного з головних чинників, що провокують хронізацію актуального запального процесу з гострої форми, найчастіше виділяють так зване стан гіпопластичний дисплазії нирки, при якому відзначається відставання в процесі розвитку ниркової тканини відповідно хронологічним віком пацієнта.

У разі прогресуючого перебігу захворювання, при якому відсутній необхідний відповідь на реалізовану на його адресу імунодепресивну терапію активної дії, хронічна форма дифузного гломерулонефриту перетворюється в свою завершальну стадію перебігу, яка визначається як вторинно-зморщена нирка, супроводжуючись відповідним ураженням органу.

Діагностування

Діагностування гострої форми розглянутого нами захворювання грунтується на появу відповідної симптоматики, що виникає після попереднього перенесення ГРВІ або ангіни. Крім цього проводяться лабораторні дослідження (крові і сечі), в якості основних факторів, відповідних захворювання, виділяються наступні:

  • Наявність у сечі крові (гематурія). Сеча, як раніше було зазначено, схожа з «м’ясними помиями» або стає темно-коричневою/чорної. Мікрогематурія не завжди супроводжується зміною кольору сечі. Початок хвороби характеризується появою свіжих еритроцитів у крові, далі відбувається вже виділення выщелочных еритроцитів.
  • Протеїнурія переважно характеризується помірність (близько 6%), тривалість складає близько трьох тижнів.
  • Мікроскопія сечового осаду визначає наявність зернистих і гіалінових циліндрів, у випадку з макрогеметурией еритроцитарні циліндри.
  • В ході дослідження кліренсу по ендогенному креатиніну визначається виражене зниження здатності нирок до фільтрації.
  • При проведенні проби Зимницьким визначається ніктурія, зниження діурезу.Виходячи з високого ступеня відносної щільності сечі можна припустити про те, що нирками збережені власні концентраційні здібності.
  • Дослідження крові визначає підвищення в її складі залишкового азоту (що визначається як гостра азотемія), а також сечовини і деяких інших елементів. Збільшено також вміст холестерину, креатиніну.
  • У крові також при аналізі виявляється лейкоцитоз в комплексі з прискоренням ШОЕ, ацидоз, зниження складу альфа/бета – глобулінів.
  • При сумнівах в результатах аналізів можливим розглядається проведення біопсії нирки, після якої проводиться морфологічне дослідження вилученого матеріалу.

Лікування

Лікування гострої форми захворювання проводиться при госпіталізації хворого (терапевтичне або нефрологічне відділення). Насамперед, хворим призначається постільний режим, а також відповідна конкретному станом дієта (№7).

У лікуванні застосовуються противострептококковые препарати (еритроміцин, пеніцилін), а також імунодепресанти (гормонального і негормонального типу), протизапальні препарати, гепарин. Крім цього враховується і симптоматика, на адресу якої також призначається відповідна терапія. Окремий акцент робиться на лікуванні супутніх ускладнень захворювання. Рекомендується подальше санітарно-курортне лікування та диспансеризація, що припускає під собою спостереження з боку лікаря протягом двох років.

Лікування хронічного гломерулонефриту засноване на необхідності реалізації тих заходів, які актуальні для лікування гострої форми цього захворювання, особлива увага приділяється періодами загострень.

У разі появи симптоматики, що вказує на можливу актуальність гломерулонефриту, необхідно звернутися до лікуючого терапевта (педіатра) і нефролога.