Еозинофільна пневмонія – хвороба легень інфекційно-алергічної природи, при якій в альвеолах накопичуються еозинофіли, а також спостерігається еозинофілія в крові. Еозинофіли – компоненти імунної системи людини. Їх кількість зростає у тих випадках, коли в легенях розвиваються запальні і алергічні процеси. У тому числі зростає кількість еозинофілів при бронхіальній астмі, часто супроводжує дану патологію.
Крім того, необхідно відзначити, що еозинофіли виявляються не тільки в дихальних бульбашках легенів (альвеолах), але і крові. До цього часу вченими не встановлено, з якої причини альвеоли наповнюються еозинофілами, проте є припущення, що саме може викликати таку патологію, як еозинофільна пневмонія.
Причини
Найчастішою причиною розвитку даного захворювання є глистні інвазії. Дану різновид еозинофільної пневмонії описав у позаминулому столітті Лефлера, який виявив, що летючі інфільтрати в легенях виникають із-за того, що личинки гельмінтів мігрують по організму, і, потрапляючи в альвеоли, викликають роздратування, на що імунна система відповідає виробленням еозинофілів.
Хвороба найчастіше розвивається у людей молодого віку – від 19 до 40 років, причому хворіють люди обох статей.
Практично будь-який гельмінт може стати причиною розвитку такого захворювання. Зокрема, відомо, що еозинофіли виробляються в легенях при попаданні в орган личинок шистосоміазу, токсокар, аскарид, трихинелла та інших гельмінтів. Яйця глистів заносяться в легеневі тканини через кровоносні судини, а дорослі особини потрапляють в легені по висхідному шляху.
Крім глистових інвазій, викликати цю хворобу можуть і інші фактори, наприклад, грибкова інфекція. Крім того, частою причиною розвитку хвороби стає алергічна реакція на різні впливи:
- лікарські препарати;
- інгаляційні алергени (пилок квітів, шерсть тварин);
- профвредности (пил, сипучі речовини, токсичні випаровування тощо).
Ліками, які найчастіше можуть стати причинно розвитку даної хвороби є:
- сульфаніламідні препарати;
- пеніциліни;
- ацетилсаліцилова кислота;
- гормональні ліки.
Що стосується інгаляційних алергенів, то найчастіше це пилок рослин і квітучих дерев (конвалії, лілії, липи та інших). До хімічних компонентів, які бувають на виробництвах і можуть викликати розвиток даного захворювання у людини, відносяться солі нікелю.
У рідкісних випадках еозинофільна пневмонія може стати проявом сироваткової хвороби при введенні туберкуліну. Лікування в більшості випадків передбачає виключення контакту з алергеном.
Симптоми
Дана патологія буває трьох видів:
- простий;
- гострої;
- хронічною.
При простій формі симптоми не дуже виражені. Хворі скаржаться на слабкість, стомлюваність, підвищення температури тіла до субфебрильних показників, поява невыраженного кашлю, характер якого сухий, а також незначну болючість в області трахеї. Іноді при кашлі у пацієнтів може виділятися харкотиння, в якій спостерігаються домішки крові. Якщо гельминтизация організму отримала широке поширення, на тілі людини може з’явитися висип і свербіж, а також розвивається задишка з бронхіальним компонентом.
У випадках, коли яйця гельмінтів потрапляють в інші органи, можуть спостерігатися симптоми їх залучення в запальний процес, які зникають досить швидко – збільшення печінки, селезінки, запалення слизової шлунка з появою симптомів гастриту, розвиток панкреатиту і т. д.
Гостра еозинофільна пневмонія – стан, який починається раптово з підвищення температури тіла. У цьому випадку хвороба протікає важко, з вираженою симптоматикою інтоксикації. Пацієнти скаржаться на:
- болі в м’язах;
- біль у грудях;
- порушення дихання і поява задишки.
Дуже швидко, буквально за кілька днів, може розвинутися дихальна недостатність або респіраторний дистрес-синдром. Лікування даної патології проводити набагато складніше, ніж при інших формах, і потрібна госпіталізація пацієнта.
Хронічна еозинофільна пневмонія – це хвороба, яка триває більше чотирьох тижнів, і характеризується менш вираженою симптоматикою. Хронічна форма патології найчастіше зустрічається у жінок з бронхіальною астмою в анамнезі. Хвороба протікає підгостро – з підвищеною пітливістю, втратою маси тіла і наростанням задишки.
Іноді симптоми захворювання так само раптово зникають, як і виникли, і відбувається самозцілення організму без застосування медикаментозної терапії. Особливо часто це зустрічається при простій формі патології. В інших випадках хвороба триває від кількох днів до 2 тижнів. При хронічній формі захворювання прогресує і призводить до розвитку інфільтратів, порушення функції дихання і розвитку легеневого фіброзу.
Постановка діагнозу
Поставити діагноз еозинофільна пневмонія складно, грунтуючись тільки на рентгенологічному дослідженні або даних КТ. Тому показовими в цьому разі стають аналізи крові, в яких визначається еозинофілія і сильне підвищення ШОЕ. Також для підтвердження діагнозу показано проведення аналізу калу на яйця глистів, взяття алергопроб та проведення серологічних тестів. Аускультація дозволяє почути вологі хрипи або крепітацію. У випадку множинних вогнищ інфільтрації в ураженому органі, при перкусії визначається вкорочення легеневого звуку.
Особливості лікування
Так як дане захворювання викликають найчастіше глистні інвазії, лікування передбачає призначення протиглистових препаратів. Антибактеріальне лікування в цьому випадку не є ефективним, тому антибіотики пацієнтам з такою патологією, як еозинофільна пневмонія, не виписують.
Дуже важливо проводити лікування захворювання після визначення і усунення алергену, його викликав. Тому якщо патологія розвинулася на тлі інших алергічних впливів (не гельмінтів), тоді потрібно усунути ці дії, щоб почати ефективну терапію. Найчастіше застосування глюкокортикостероїдів при цьому захворюванні дає позитивний ефект вже протягом двох діб – відбувається регресія запалення. Тому лікування глюкокортикостероїдами є ще й діагностичним критерієм у разі виникнення сумнівів у правильності поставленого діагнозу – якщо ефект відсутній, це означає, що у хворого не еозинофільна пневмонія, а якщо присутній ефект від терапії, значить діагноз поставлений вірно.
У важких випадках і при розвитку ускладнень (дихальна недостатність, легеневий фіброз) потрібне проведення ШВЛ, а також призначення тривалої гормонотерапії.
